А потім його неначе прорвало: він почав писати, тобто, по-справжньому писати.
Ви таких людей точно знаєте. Якщо він пише, значить він пише. У нього була якась робота в тому містечку, де він жив. Переконаний: він був клерком.
Зайнявшись письмом він, звісно, став неуважним до своїх робочих обов’язків, дружини, дітей.
Вночі йому подобалося блукати полями. Дружина шпетила його через це. Вона, зрозуміло засмучувалась, а як інакше? Жодна жінка не може тихо стерпіти повну відстороненість з боку свого зануреного в роботу чоловіка. З боку людини, яку вона любить.
Я, звичайно, маю на увазі художників. Вони можуть бути першокласними коханцями. Можливо тільки вони і можуть ними бути. Але, тим не менш, саме вони дуже жорстоко відштовхують власне кохання.
Можете уявити собі їхнє домашнє господарство. У нього була невеличка спальня нагорі, в домі який він займав на ту пору. Це було ще тоді, коли він жив у тому англійському містечку. Він узяв собі за звичку відразу по поверненні з роботи йти до себе і закриватися на ключ. Часто зовсім забував про їжу і навіть словечком не перекидався з дружиною.
Він писав, писав, писав. Викидав написане в корзину і знову писав.
Скоро він втратив роботу.
— До біса! — вигукнув він.
Звичайно, його це не турбувало. Що таке робота? Що таке дружина або діти? В цьому світі мають бути і жорстокі люди.
Дуже швидко в домі не стало чого їсти.
Він все сидів у себе в кімнаті нагорі, писав. Будинок був дуже маленьким і діти постійно плакали.
— Малолітні виродки, — кричав він на них. Авжеж він так не думав. Розумію, що він мав на увазі. Його дружина почала приходити і сідати на сходи під дверима за якими він працював.
Воно голосно ридала і діти на її колінах також плакали.
— Терпляча душа, — сказав англійський романіст, розповідаючи про це. — І до всього ж добра, еге ж. До біса її, — додав він.
Бачте, він почав про неї писати. Вона була героїнею роману, його першого роману. Можливо, з часом цей роман визнають його найкращим твором.
Таке ніжне розуміння усіх її проблем і настільки недбале й жорстоке поводження з нею в особистому житті.
Що ж, коли ми й маємо душу, то це чогось таки варте.
Дійшло до того, що вони й хвилини не могли пробути разом, щоб не почати сварку.
А потім одного вечора він її вдарив. Він забув замкнутися на ключ, і дружина ввірвалася до нього.
Якраз в ту мить, коли він почав нарешті її розуміти, майже вловив сутність її особистості. Кожен письменник зрозуміє складність його становища. Він оскаженів і ударом збив її з ніг.
Що далі? Вона покинула його. Та й чи могло бути інакше? Книгу він все ж таки закінчив. Це була справжня книга!