— Звісно. Умови лобі. Я можу використовувати те, що ви мені скажете, та жодним чином не можу посилатися на вас. Ніяких слідів.
— Саме так.
Він прибрав свого Мольєра, а вона — свій записник і вмостилася на дивані. На ній була біла бавовняна блуза, яка щільно облягала фігуру. Він це помітив, але не як хижак. Здавалося, ніби його погляд поглинав об’єкти, міг проникати глибше, ніж у більшості людей. Вони обоє знали, що грають у гру.
Уркгарт дістав сигарету зі срібного портсигара, запалив, глибоко затягнувся й почав.
— Що б ви відповіли, якби я сказав вам, Меті, що прем’єр-міністр вбачає у цьому найкращий спосіб владнати справи? Щоб міністри не плуталися через нові обов’язки? Вперед на всіх парах?
— Я б сказала, містере Уркгарт, що нам навряд чи довелося б залишати це між нами!
Уркгарт пхикнув з такої зухвалості молодої журналістки. Глибоко вдихнув нікотину. Ця комбінація наче вдовольнила його.
— А ще я б сказала,— провадила Меті,— що, на погляд багатьох, вибори показали необхідність нової крові й нового мислення. Ви втратили багато місць. Підтримка виборців була не дуже бадьора, правда ж?
— У нас чітка більшість і ми здобули набагато більше місць, аніж головна опозиційна партія. Не так вже й погано після стількох років при владі... Ви б так не сказали?
— Я тут заради інтерв’ю з вами, не з собою.
— Зробіть мені приємність.
— Небагато сподівань на наступні вибори, еге ж? Все так само, тільки ще гірше. Так тримати.
— По-моєму, це дещо грубо,— промовив Уркгарт, знаючи, що йому слід протестувати активніше.
— Я була на одному з ваших мітингів.
— Справді, Меті? Мені лестить.
— Ви говорили про нову енергію, нові ідеї, нові починання. Вся суть того, що ви казали, полягала в тому, що будуть зміни... і нові гравці.
Вона спинилася, та, здавалося, Уркгарт не поспішав відповідати.
— Ваше власне передвиборче звернення — десь воно у мене було...— вона витягла глянсову брошуру зі жмута паперів, напханих у її сумці.— В ньому говориться про «цікаві виклики в майбутньому». Але вони так ж цікаві, як газети за минулий тиждень. Та щось я розговорилася.
Він усміхнувся, відпив. Нічого не відповів.
— Дозвольте запитати прямо, містере Уркгарт. Ви справді вважаєте: це найкраще, що міг зробити прем’єр-міністр?
Уркгарт не відповів відразу, він ще раз повільно підніс склянку до губ, дивлячись на Меті крізь кришталеві вінця.
— Ви вважаєте, що Генрі Колінґридж — це найкраще, що може отримати наша країна? — провадила вона вже м’якше.