— Щоб захистити корону і моє сумління. І щоб боротися з вами і подібними до вас у всі можливі способи. Це єдиний шлях.
Не було жодних сумнівів у серйозності, яка завжди була слабкістю цієї людини: король відзначався цілковитою нездатністю приховати свою чесність. Очі Уркгарта швидко закліпали: він намагався прорахувати політичні наслідки та шкоду, яку принесе йому навіть найменша затримка. Він усе одно переможе, так? Народний парламент проти корони. Уркгарт згоден на ще один тиждень затримки, навіть якщо вибори доведеться провести в Страсний четвер — годящий день для того, щоб король отримав заслужену кару. Хіба що... Господи, адже він не збирається замість Маккілліна очолити опозицію? Ні, це сміховинно.
— Яку роль ви плануєте зіграти у цій кампанії? — слова прозвучали невпевнено.
— Скромну. Хочу підкреслити питання, які мене хвилюють: злидні, брак можливостей для молоді. Занедбаність міст і природного довкілля. Я попрошу Девіда Майкрофта допомогти. В нього є схильність до спілкування з громадськістю, вам не здається? — Король змінився, звична напруга в обличчі ніби послабшала, пом'якшилася, монарха більше не терзали кошмари й докори сумління. Здається, він розважався.— Але те, що я робитиму, має бути зроблене належним чином. Я не вступатиму в особисте протистояння чи дебати з вами. Хоча інші, я підозрюю, будуть не такі вибагливі.
Він простягнув руку до кнопки, схованої за драпрі, й натиснув. Майже миттєво двері відчинилися, і до кімнати зайшов Бенджамін Лендлес.
— Ви!
— Я,— кивнув Лендлес.— Давно не бачилися, Френсисе. Здається, ціле життя минуло, це було наче в іншому світі.
— Дивна парочка. Король і такий худорідний горлоріз, як ви.
— Біда навчить.
— Схоже, ви збираєтеся публікувати і поширювати королівські мудрування.
— Можливо, Френсисе. Але це не виключає й інших важливих новин.
Уперше Уркгарт помітив, що Лендлес тримає щось у руці... стос папірців?
— Фото, Френсисе. Ви ж знаєте про фото, так?
Лендлес простягнув їх Уркгарту, ніби пропонуючи чашу цикути. Той вивчав ці світлини у повній тиші, неспроможний поворушити язиком, навіть якби й знайшов слова.
— Здається, останнім часом багато таких сенсацій, ви згодні, сір? — зронив Лендлес.
— На жаль,— озвався король.
— Френсисе, ви, звісно, упізнаєте свою дружину. А інший, який унизу — даруйте, нагорі на тій світлині, яку ви зараз дивитеся,— італієць. Можливо, ви знайомі. Співає, чи ще якась така дурня. І як слід не засмикує фіранок.
В Уркгарта затремтіли руки, аж він ледь не випустив фотографії. З гнівним вигуком він зіжмакав їх у кулаці та жбурнув через кімнату.
— Я зречусь її. Народ зрозуміє, співчуватиме. Це не політика!
Король не зміг стримати презирливого пирхання.
— Від щирого серця сподіваюся, що так і буде, Френкі,— провадив Лендлес.— Але маю сумніви. Народ навряд чи їстиме цю кашу, коли дізнається і про ваші походеньки на стороні.
— Тобто? — в очах Уркгарта майнув зацькований вираз.