— Ви ж не чекаєте, що я проводитиму вибори Страсного четверга — коли одні стоять навколішки, а інші вже лежать, готуючись до великодніх свят. Ніякого зволікання. Я не дозволю — чуєте!
Від холоднокровності й сліду не стало: Уркгарт стиснув п'ястуки й напружив ноги, наче збирався фізично кинутися на монарха. Замість затремтіти або відступити, король засміявся — крижаним, голосним, різким сміхом, який відлунював у високому склепінні.
— Ви вже пробачте мені, Уркгарте. Мій маленький жарт. Звісно, я не можу зволікати з вашою вимогою. Я просто хотів подивитися на вашу реакцію,— мовив король. М'язи обличчя досі розтягували губи в подобу усмішки, але в очах не було й натяку на тепло. У них стояв мороз.— Ви, здається, чомусь поспішаєте. Тому я мушу вам сказати: ваше завзяття допомогло мені виробити власне рішення. Бачите, Уркгарте: я зневажаю вас і все, що ви уособлюєте. Безжальний, невблаганний, абсолютно бездушний спосіб досягнення своєї мети. Я вважаю своїм обов'язком зробити все, що в моїх силах, щоб зупинити вас.
— Але ви не можете відкласти вибори,— похитав Уркгарт головою.
— Ні. Але я так само не можу змиритися з фактом, що ви знищили моїх друзів, мою родину, а тепер намагаєтеся знищити і мене, а заодно — і мою корону. Знаєте, Шарлотта, може, і не мудра жінка, але душа в неї, по суті, добра. Принцеса не заслужила на те, що ви зробили з нею. Не заслужив на це і Майкрофт,— він вичекав секунду-дві.— Бачу, ви навіть не вважаєте за потрібне сперечатися з цим.
— Я не можу прокоментувати. Ви нічого не доведете.
— Мені й не треба. Принаймні для себе. Бачите, Уркгарте: ви використали тих, кого я люблю, як ганчірку, об яку витерли чоботи, переходячи каналізацію. А тепер ви хочете розтоптати й мене. Я цього не дозволю.
— Тут ви нічого не вдієте. Після цих виборів корона більше ніколи не візьме участі в політичній грі.
— З цим, прем'єр-міністре, ми згоди дійшли. Мені довелося пройти через багато мук, щоб нарешті зізнатися самому собі, що всі мої діяння за останні місяці, всі мої ідеали, які я намагався плекати, всі мої ідеї, які я хотів поширювати,— що все це політика. На жаль, тут немає чіткої межі. Якщо я виступаю публічно — навіть про погоду,— це вже політика.
— Нарешті ми просуваємося вперед.
— Я — так. А от щодо вас я не певен. У мене є обов'язок, практично священний обов'язок — робити все, що в моїх силах, щоб оборонити корону. І я однаково відданий собі й тому, у що вірю. Але совісті незручно сидиться під сучасною короною. Ви про це подбали.
— Це люди про це подбають.
— Можливо. Але не чотирнадцятого березня.
Уркгарт роздратовано обтер рота долонею.
— Ви випробовуєте моє терпіння. Це буде чотирнадцятого березня.
— Не буде. Тому що вам доведеться відтягнути розпуск парламенту через одну несподівану перешкоду.
— Яку перешкоду?
— Білль про зречення.
— Ще один з ваших дурних жартів!
— Я не маю репутації жартівника.
— Ви зречетеся?
Уперше Уркгарт відчув, що втрачає опору. Підборіддя у нього зрадливо затремтіло.