Бажання взяти бодай частку від Кенні в новорічну ніч й погнало його знову до того місця, де вони вперше зустрілися. Цього разу клуб був забитий, ряхтів мигалками, а ді-джей з фарбованими у пурпур вусами постійно міняв музику на дискотеці. Майкрофт тихо сів у закутку, насолоджуючись видовищем. Троє дуже молодих юнаків спортивної статури показували шоу, надимаючи повітряні кулі, що змушувало їх знімати дедалі більше одягу, але «буде й більше», як ді-джей пообіцяв з ентузіазмом. Майкрофт хвилювався, чи не причепиться до нього хтось, намагаючись зняти,— «ці гейки такі хвойди», одного разу під'юдив його Кенні. Майкрофт не знав, чи зможе дати з цим раду, але ніхто й не намагався причепитися. Він явно був у своїй тарілці — наодинці з самим собою та з пляшкою мексиканського пива з лаймом,— і, в будь-якому разі, Майкрофт був років на десять старший, ніж інші відвідувачі бару. Дідусь заслужив на спокій.
Вечоріло, темніло, і компанія ставала дедалі галасливішою. Люди стояли в черзі, щоб провокаційно сфотографуватися з одним з артистів шоу — трансвеститом, який після півночі мав виступити в кабаре. Практично невидимі в іншому кінці зали, чоловіки зникали з тісняви танцполу, щоб знову з'явитися за кілька хвилин — аж сяючи, розморені та у зім'ятому одязі. Майкрофт вирішив, що йому байдуже те, що відбувається під миготливим світлом на цій дискотеці, він задоволений зі свого невігластва. Лишалося кілька дверей, увійти до яких він був ще не готовий.
Північ наближалася. Тиснява збільшувалася. Усі штовхалися, танцювали, крадькома цілувалися, вичікували. Звучало радіо. Біг-Бен. Один чоловік уже розчулився: сльози стікали в нього по щоках, скрапуючи на футболку, але це були, вочевидь, сльози щастя. Атмосфера була тепла й емоційна, усі пари взялися за руки. Майкрофт уявляв Кенні. Потім пробило дванадцяту, всі пожвавилися, і в барі змішалися повітряні кульки, серпантин, балада «Старий добрий час» і пристрасні обійми. Невдовзі ці обійми стали менш пристрасними і більш розкутими: всі на дискотеці, здавалося, гралися, цілуючи один одного в губи під музику. Хтось — один чи двоє — спробували зробити це з Майкрофтом, але він з усміхом кокетливо відмахнувся. Поряд з ним виникла ще одна тінь, нахиляючись для поцілунку,— огрядний чоловік у шкіряному жилеті: одну руку незнайомець поклав Майкрофту на плече, а другою обіймав молодика, нездорового з лиця, погано і похапцем поголеного.
— Ми знайомі?
Майкрофта наче мороз скував. Хто, до дідька, може його тут знати?
— Не хвилюйся, старий. Не бійся. Мене звати Марплз, Тоні Марплз. Друзі називають мене «леді Клариса». Ми влітку познайомилися на вечірці в саду в Палаці. Ти, вочевидь, не впізнав мене у вечірньому вбранні.
Він почав пригадувати. Це обличчя. Щетина згори на щоках, яку не зачепило гоління. Масні губи та кривий передній зуб, піт у ямочці на підборідді. Тепер він згадав.
— Ви не?..
— Член парламенту від Даґенема. А ти Майкрофт, прес-секретар короля. Не знав, що ти з дівчаток.
Прищавий молодик і на шістнадцять не виглядав, ще й мав щось жовте між зубами. Майкрофт відчув, що йому зле.
— Не хвилюйся, кралечко. Я не з жовтої преси абощо. Якщо ти це приховуєш, то я не розголошу твого трагічного й темного секрету. Всі дівчатка ж тепер — одна команда, так? Щасливого Нового року! — у Марплза в горлі забулькотіло від сміху, і він нахилився поцілувати Майкрофта. Щойно масні слиняві губи потягнулися до нього, як Майкрофт усвідомив, що ось-ось виблює, і в нападі розпачу метнувся, відштовхуючи члена парламенту, до дверей.
Там, надворі, періщила злива, а він лишив у барі своє мохерове пальто. Він змерз і невдовзі змокрів до рубця. Але це не мало значення. Успішно позбувшись присмаку жовчі й очистивши легені свіжим повітрям, він вирішив, що пальто — найменша його проблема. Сидіти під одним дахом з такими створіннями, як Марплз... ні, краще вмерти від пневмонії, ніж повернутися й забрати одяг.
Вона пильно роздивлялася його обличчя. Воно втратило свою осяйність і енергію. Під очима були набряки, літ наче додалося, високе чоло прорізали зморшки, губи стали сухими і нееластичними, щелепа провисла. Повітря було просякнуте цигарковим димом.
— Ви переїжджаєте сюди, вважаючи, що з власної волі можете змінити світ. Але він просто змикається навколо вас, доки ви не відчуваєте: виходу немає. Це нагадує вам, що ви смертні.
Він більше не був прем'єр-міністром, який вивищується понад усіма. Вона бачила просто людину, як і всі інші, з тягарем бід на плечах.
— Місіс Уркгарт немає?..
— Ні,— відповів він, поміркував — і збагнув, що може справити хибне враження. Він подивився на неї понад своєю склянкою віскі.— Ні, Саллі. Це не те. Це не зовсім те.
— Тоді що?
Він поволі знизав плечима, ніби його м'язи боліли від невидимого тягаря.
— Зазвичай я не піддаюся сумнівам. Але трапляється, коли все, що ви запланували, здається, вислизає, як пісок між пальців, і що більше ви за це чіпляєтеся, то більше це стає невловимим і незримим,— він запалив ще одну цигарку, спрагло вдихаючи їдкий дим.— Як-то кажуть, останні два тижні були ще ті.
Він довго мовчки дивився на неї крізь свіжий блакитний дим, що висів, наче церковний ладан. Вони розмістилися в двох шкіряних кріслах його кабінету, була вже одинадцята, і в кімнаті стемніло, а світло струменіло тільки від двох торшерів і, здавалося, обіймало присутніх, утворюючи маленький світ і відрізаючи їх від того, що лежало в пітьмі за дверима. Вона відчула, що він уже хильнув кілька склянок віскі.
— Я вдячний за можливість розвіятися.