Карпенко-Карий Іван Карпович - Хазяїн стр 3.

Входять Куртц, Зе­ленський i Лiх­та­рен­ко; увiй­шов­ши, кла­ня­ються. Дверi на­пi­вод­чи­не­нi. Фе­но­ген, про­пус­тив­ши еко­но­мiв, сi­дає на сту­лi так, що йо­му все чуть i вид­но.

Феноген i Пу­зир. Фе­но­ген за­чи­няє две­рi, стає на ко­лi­на пе­ред Пу­зи­рем i цi­лує йо­го в руку.

Пузир. Що це?

Феноген. Я вже знаю! Ви не скрив­ди­ли чо­ло­вi­ка, i гос­подь вас наг­ра­дить! Пер­ше дi­ло - спра­вед­ли­вiсть!

Пузир. Та ко­го ж я оби­жав ко­ли?

Феноген. Нi­ко­ли, нi­ко­ли! За те й вам гос­подь дає. А вас обк­ра­да­ють.

Пузир. Де ж ти вiзьмеш чес­них лю­дей?!

Феноген. От Кли­ма ви виг­на­ли, бо я доз­нав­ся за ва­ла­хiв i ска­зав, а те­пер я вам ска­жу, що Лiх­та­рен­ко…

Пузир. Що Лiх­та­рен­ко?!

Феноген. Ди­виться крiзь пальцi, не гля­дить - от що! Та й сам ру­ки вмо­кає! Як зда­ва­ли пше­ни­цю, так йо­го по­мiш­ник, Зо­зу­ля, де­сять лан­ту­хiв ски­нув у жи­да Хас­ке­ля, що хлiб ску­по­вує i має на мiс­теч­ку ма­га­зин.

Пузир. Це так.

Феноген. Ме­нi сам пiд­вод­чик роз­ка­зу­вав, жаль тiлько, що я за­був йо­го iм'я… Та Лiх­та­рен­ко, пев­но, знає все.