Карпенко-Карий Іван Карпович - Хазяїн стр 15.

Пузир, Ма­юфес i Фе­но­ген.

Марiя Іванівна, Лi­кар. Пу­зир i Фе­но­ген,а по­тiм Ма­юфес.

Лiкар. Що ж це ви ро­би­те? Зно­ву вста­ли.

Пузир. Я вже зiб­рав­ся йти по­ле­жать.

Марiя Іванівна й Фе­но­ген бе­руть но­го пiд ру­ки.

Лiкар. Не смiй­те вста­вать! Пу­зир. Не мож­на - ха­зяй­ст­во.

Марiя Іванівна. А бо­же мiй, бо­же! Здо­ров'я ми­лiше всьо­го на свi­тi!

Виходять. З две­рей виг­ля­дає Ма­юфес.

Тихо: "Фе­но­ген Пет­ро­вич…" Фе­но­ген ма­хає йо­му ру­кою. Ко­ли Пу­зи­ря ви­ве­ли, Ма­юфес вхо­де.

Маюфес (сам; пос­то­яв­ши). Ах ти, хам! Нi со­ро­му, нi со­вiс­тi не має. За та­ке дi­ло п'ятсот кар­бо­ван­цiв дає. Нi, поч­тен­нiй­ший, дас­те ви ме­нi те­пер двi ти­ся­чi, бо нiх­то та­ко­го по­ка­за­нiя не зро­бить, як Гри­го­рiй Мойсейович.

Входе Фе­но­ген.

Феноген. Що ви хо­тi­ли ще ска­зать? Го­во­рiть мер­щiй, по­ки бi­ля сла­бо­го лi­кар.

Маюфес. Ко­ли ж поїде­мо ог­ля­дать зем­лю? Ме­нi на­доїло во­зи­тись.

Феноген. Ото-бо й бi­да, що сам не знаю ко­ли.

Маюфес. Як вам зав­год­но - я бiльше не бу­ду тур­бу­ва­тись! Тiлько не за­бу­вай­те, що ви i не ог­ля­не­тесь, як зем­лю цю ухоп­лять му­жи­ки. Во­ни те­пе­реч­ки по­ка­зи­лись. Од­нi бi­жать на пе­ре­се­ле­нiє, дру­гi тi­ка­ють з пе­ре­се­ле­нiя, а тре­тi бi­га­ють, ви­су­нув­ши язи­ка, шу­ка­ють - де б тут з по­мiч­чю бан­ка зем­лю ку­пить! П'ять лiт на­зад я сам при­тор­го­ву­вав лю­дям зем­лю по сто двад­цять п'ять - сто трид­цять, а му­жи­ки на свою го­ло­ву уже наг­на­ли цi­ну двiс­тi двад­цять п'ять за де­ся­ти­ну.

Феноген. Чув-чув. Вся­ко­му зем­ля пот­рiб­на. Чо­го доб­ро­го, пе­реб'ють. Знаєте, мо­же, я одп­ро­сюсь у ха­зяїна, то завт­ра ра­ненько приїду в го­род, та й мах­нем на ог­ля­ди­ни… У ме­не не­дов­го: стор­гуємо, куп­ча i гро­ши­ки на стiл.

Маюфес. По­ра, по­ра вже вам на своє ха­зяй­ст­во.

Феноген. Ох, не ка­жiть! За­пiз­нив­ся, здо­ро­во за­пiз­нив­ся, дав­но по­ра.

Маюфес. За­те ж який опит i яку прак­ти­ку маєте! Ви своє на­до­лу­жи­те. Ко­ли ви мог­ли об­ма­ню­вать Те­рен­тiя Гав­ри­ло­ви­ча, то ко­го ж пiс­ля цього ви не об­ма­не­те.