Карпенко-Карий Іван Карпович - Хазяїн стр 14.

Феноген, а по­тiм Ма­юфес.

Парубок, Фе­но­ген i Ма­юфес, а по­тiм Ма­рiя Іванівна i Со­ня.

Пузир, Ма­рiя Іванівна i Со­ня, а по­тiм Фе­но­ген. Ма­рiя Іванівна i Со­ня по­ма­га­ють Пу­зи­ре­вi.

Соня, Фе­нo­ген, Ма­рiя Іванівна i Пу­зир.

Соня (одчи­нив­ши обид­вi по­ло­ви­ни две­рей, стоїть на по­ро­зi. Пiс­ля па­узи). По­ма­лу, по­ма­лу…

Марiя Іванівна i Фе­но­ген ве­дуть Пу­зи­ря пiд ру­ки i са­дов­лять у крiс­ло, об­ло­жив­ши по­душ­ка­ми.

Таточку, го­луб­чи­ку, кра­ще б ви ле­жа­ли. Лi­кар го­во­рив, що вам пот­рi­бен спо­кiй, щоб вас нi­що анi кра­пельки не три­во­жи­ло!

Пузир. Ха­зяй­ст­во, доч­ко, не мож­на ле­жать.

Соня. Здо­ров'я до­рож­че ха­зяй­ст­ва.

Пузир. Ме­нi лег­ше.

Соня. То й доб­ре, а як розт­ри­во­жи­те се­бе дi­ла­ми, то зно­ву бу­де гiр­ше.

Пузир. По­ки не зроб­лю всiх роз­по­ряд­кiв по ха­зяй­ст­ву, то ще гiр­ше три­во­жусь… Я не дов­го… По­ба­ла­каю об важ­нiм дi­лi i ля­жу. До­ню! На­пи­ши Пет­ру Пет­ро­ви­чу, щоб приїхав. Вiн сер­диться на ме­не, а ти на­пи­ши: при смер­тi, хо­че по­ми­риться.

Соня. Я вже, та­ту, на­пи­са­ла.

Пузир. Хi­ба ти ду­маєш, що я справ­дi пом­ру?

Марiя Іванівна. Гос­подь з то­бою… Нiх­то не ду­має. Що ж з на­ми, си­ро­та­ми, ста­неться, а з ха­зяй­ст­вом? Кра­ще не­хай я пом­ру.

Пузир. Го­дi, ста­ра! Я так спи­тав. Я й сам знаю, що не вмру. Ра­но ще, ра­но - ха­зяй­ст­во не пус­кає.

Соня. Я, та­ту, i са­ма нi­чо­го та­ко­го не ду­ма­ла, а прос­то до­га­да­лась, що вам би хо­тi­лось ба­чи­тись з Пет­ром Пет­ро­ви­чем, i на­пи­са­ла.

Пузир. Iди сю­ди.

Соня пiд­хо­дить. Пу­зир гла­дить її по го­ло­вi.

Розумна го­лов­ка. Я не вмру, не бiй­те­ся - чо­го я бу­ду уми­рать? Завт­ра або пiс­ля­завт­ра поїду з Фе­но­ге­ном вiв­цi ку­по­вать… Фе­но­ген! Пок­лич Ма­юфе­са.

Феноген вий­шов.

Капосна хво­ро­ба при­ча­ли­ла ме­не до лiж­ка, а те­пер кор­мiв не­ма, мож­на ку­пить по сiм­де­сят п'ять ко­пiй­ок… вiв­цю… ох…

Марiя Іванівна. Бог з ни­ми, ста­рий, з ти­ми вiв­ця­ми!

Пузир. Що ти тя­миш! Фе­но­ген ку­пив три ти­ся­чi по кар­бо­ван­цю, а Курт­ца й до­сi не­ма… Во­ни пе­реп­ла­чу­ють… Я б ку­пив по сiм­де­сят п'ять ко­пiй­ок!