ГОЛОС ВОГНЮРИ. Я тобі скажу, я! С-с-с!
Він пурхає з димом і іскрами в отвір підпіччя й летить нагору кіптявим його димарем, нагору, ду-ду-ду! Щоб вилетіти з печі в кухні царського палацу.
Й геть обтруситися та сажею забруднити білісіньке вбрання Кухаря-дмухаря, який, затуманений помахами тих обсмалених крил, не ладен перевести подих.
ВОГНЮРА. Украдеш цареву корону, й будеш нагороджений.
КУХАР-НЮХАР. Як?
ВОГНЮРА (даючи йому сушену зміючку). Матимеш усе оце царство.
КУХАР-НЮХАР (шаленіючи). Так! Буде виконано! Все зроблю, все!
Не глядячи, ставить на вогонь у нестямі сковороду із Незолотою рибкою.
Та, обпечена, стрепенулася, й, писнувши, виплигнула у вікно, гучно плюснувши там.
КУХАР-НЮХАР (визираючи слідом за нею). Ти диви, тільки-но я її зловив у річці, а вона вже й знову там... Ой, а чим же я годуватиму царя? Тю, а навіщо? Я його так нагодую, ух, що аж-аж-аж!
Картина 6
Тим часом у водяно-морській безодні, велетенська Риба-ніс підпливла до глибоких підводних печер і вийняла карту, карбовану на мушлі-баклажці протерши її плавником од водорості, і звірилася з планом.
РИБА-НІС.То це тут, чи не тут? Що тут у нас на мапі зазначено? Тут! Аякже, мені ще прабабуся заповідала, як добутися найглибших джерел чого? Живильно-чародійної води. Ну, ось!
На карті намальовано лабіринт глибинних підводних нір, де накреслено в центрі їх «бювет».
Риба-ніс тисне на бювета, підставляє фляжку свою баклажку.
Буль-буль! наповнюється та.
Пливучи вже назад, Риба-ніс натикається на обпечену Незолоту рибку, яка прожогом мчить.
РИБА-НІС. Чого ти мчиш, як обпечена?
НЕЗОЛОТА РИБКА. А я і є обпечена! Але я мчу не тому. Я підслухала страшну новину: царський кухар погодився допомогти пекельним чортам, аби скинути царя і захопити нашу владу! Біда! Скоро Рай-країні кінець!
РИБА-НІС. Як це можна? Треба поспішати нагору, треба попередити мешканців Рай-країни про небезпеку!
НЕЗОЛОТА РИБКА. Так, і негайно!
Риба-ніс виймає мушлю-баклажку з географічною картою, дивиться, тре її плавниками, однак нічого путнього там не бачить.
РИБА-НІС. Ти диви, чарівне джерело тут є, а де Рай-країна тут не зазначено. Отакої... Ну, ясно, це ж підводна мапа, а Рай-країна вона ж наземна! Як же її знайти та попередити про страшну небезпеку?
Картина 7
Там, в кухні царського палацу чародіє Кухар-Нюхар.
Вона більше схожа тепер на алхімічну лабораторію, стільки він туди різного приладдя натаскав.
КУХАР-НЮХАР. Раз!
Кухар дмухар кидає туди сушену зміючку. Перемикає Кухар-Нюхар скляні рурки і всі компоненти потекли разом до каструлі.
Буру-ру-ру!
Забулькотіло од того все там, завирувало, тричі брудно змінило колір, а потім враз знову прикинулося невинною юшкою.
КУХАР-НЮХАР. Оце кулінарія! Калапеця-малапеця, бурда-вурда! (Радіє та чаклує на недобре, ще й собі трохи плюнув туди). Хе-хе-хе, ось вам приправочка!
Картина 8
Вона з першої ложки зачерпнула зі страви ту бридоту, однак устигає схаменутися, тобто лише понюхати спочатку.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Тьху!
Тетеріє.
Потім, уважно озирнувши ложку й побачивши там підозрілу сушено-варену зміючку, люто жбурляє її в Кухаря-нюхаря.
КУХАР-НЮХАР (обурюючись). О, панство. Все їй, бачте, не так.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Ух ти ж, гад, кричить вона. Я тобі покажу, так, чи не так.
Хапає ополоника, кидається до Кухаря-нюхаря, женеться за ним довгими коридорами палацу.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. А стривай лишень!
Цар-Панько зайшов до вітальні, читаючи «Велесову книгу», брязкаючи її деревяними дощечками-сторінками. Устигає одскочити од доньки.
ЦАР-ПАНЬКО. Ти куди, доню?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Та вражий кухар чогось намішав у їжу!
ЦАР-ПАНЬКО. Недобре так, доню, треба ж вірити людям.
Заходить до вітальні, сідає до столу.
Неуважно ложкою черпає з макітри, зачерпнувши зміючку, мимохіть надкушує її, несподівано бачить цю почвару, отож з переляку падає неживий.
Саме тут до вітальні вбігає Кухар-Нюхар, зриває з Царя-Панька корону.
І щодуху тікає до своєї кухні-лабораторії, зачиняється.
Торох-торох!
Стукаючи об алхімічні прилади, вмикає їх вони світяться недобрим вогнем, булькотять.
Він чародіє.
КУХАР-НЮХАР. Піски сипучі, болота трясучі, охопіть цей тихий рай, хай нещастя візьме цей край! Хай він стане голодний, і тому я, Кухар-Нюхар, стану над ним верховодний!
Й урочисто одягає на себе царську корону, повільно перекидаючи її догори низом так само повільно білий світ міняється на чорний. Бо з усіх кутків висовується обсмалена пекельна бісота.
ВОГНЮРА. Спрацювало!
БІСОТА. Ура!
Гур-гур!
Блискавки, громи і вже Рай-країна дивує зруйнованими попелищами.
Вказівник на її кордоні просотується їдким гидким чадом і літери на ньому міняються вже тепер не «Рай-країни», а стають геть іншою назвою «Руїни-країни»...
Картина 9
Що я кажу? Не в нашій, а цій, казковій країні раз і вже новий цар!
ЦАР-НЮХАР. Мням!
Цар-Нюхар (а це колишній Кухар-Нюхар, щоразу поправляє на собі накладну перуку й бороду), жує ковбасину і водночас лає в палаці Конячого міністра:
ЦАР-НЮХАР. Де тебе чорти носять?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Кликали?
ЦАР-НЮХАР. Та авже ж!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Хвалити будете? За те, що я, Конячий міністр, збільшив потужність кожної коняки до двох кінських сил?