ЦАР-НЮХАР. Ну то й що? А усі коні стоять негодовані! Двосильні твої коняки стоять нечесані, нечищені, голодні!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Так нічим годувать, ваша величносте.
ЦАР-НЮХАР. Цить, дурню, коли царі мріють: ось так і бачу їх чистенькими, ситенькими і смачненькими.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Трава ж повсихала, фуражу нема.
Цар-Нюхар заходився лупцювати його недоїденою ковбасою.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, зуби мої, зуби.
ЦАР-НЮХАР. Цить, кажу, коли царі мріють. Як нагодуєш, нагороджу підберу тобі гарну наречену.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Невже яку князівну?
ЦАР-НЮХАР. Бери вище.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Невже Царівну-Паньківну оддасте за мене?..
Однак замість відповіді отримує дужого копняка й вилітає за вікно.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, зуби мої, зуби...
Картина 10
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Що ж робити з цими кіньми? Хоч бери й чисть їх сам... Оце б одружитися з царівною, то би вона сама їх чистила. Ох-ох, царям легко мріяти, не те, що нам, простим міністрам. О? Що я чую? Хтось співає?
Зі шляху, чути спів Сироти:
Конячий міністр заступає йому дорогу, хоче вдарити коліном, однак
той з несподіваною спритністю ухиляється.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ти диви, якась не наша дитина. Спритна! Та й пісня теж спритна...
СИРОТА. Не знаю. Бо я сирота без імені. Але скоро вивчуся на козака.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ти? Таке мале а туди ж. Немає давно козаків, вже й память про них зникла!
СИРОТА. Як це могло статися? Адже оця земля, на якій ми зараз живемо, здавна була шахтарською та козацькою...
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ну то й що, що була? Як навалилися на нас, нещасних, то варяги, то бусурмени, та мордва зі шляхтою, то гай-гай! Що й не розбереш, хто ми зараз такі... А ти кажеш: козаки.
СИРОТА. Треба з із чогось їх починати.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. З чого ж?
СИРОТА. Та з того, щоб не на простого козака вчитися, а на козака-чарівника.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Того, що в народі Мамаєм звуть?
СИРОТА. Мабуть, головне з першого отакого почать, а там, може, й інші заведуться.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Овва!
Конячий міністр весело регоче, однак несподівана думка робить його серйозним.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Стривай... Є тут одна школа така... Лише там дуже-дуже важко вчитися.
СИРОТА. Не для того я хочу стати козаком, аби легко вчитися.
Картина 11
Несе на високу вежу палацу Цар-нюхар мішка, в ньому щось борсається, щось дуже схоже на Царівну-Паньківну...
Дивиться на піщаного наручного годинника, струшує його нетерпляче.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА (борсаючись у мішку). Рятуйте! Допоможіть!
Мить і вже чути з неба гудіння:
У-у-у!
Прилітає Змій-Жеретій, поважно заходить на приземлення.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Ну?
ЦАР-НЮХАР. Кізяки гну. Спершу грошики покажи.
Той вручає Цареві-Нюхареві мішечок з грішми, забирає такого ж, лише більшого мішка з Царівною у Царя-Кухаря, готується відлітати.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Рятуйте!
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Ну й люди... За гроші продадуть й доньку рідну... Та тьху!
Стартує.
У-у-у!
Цар-Нюхар од радощів натягує корону аж на самісіньку шию.
Картина 12
На стайню прийшов Сирота і Конячий міністр.
СИРОТА. А яка наука?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Непроста. Гній за кіньми чистити.
СИРОТА. Гній? Так я ж на козака, на безсмертного вчитися хочу...
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Злякався труднощів? А коників не жалко? А вони ж брудненькі та нещасненькі, і ніхто їх не любить. О! Був же колись у Греції безсмертний козак Геракл. Так він теж починав стайні чистив, чистив, аж доки богатирем не став. А ти не просто чистимеш, а матимеш посаду в конячо-кобилячому міністерстві будеш молодшим кобилмейстером. Згода? Одностайно? Одноконюшно? Одностайно, та тю ти!
СИРОТА. Та згода. А де ж ваше конячо-кобиляче міністерство?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Та ти що нетутешній? Де ж воно, як не в стайні.
Зачувши там кроки, Коник-Химородник ховається за купу гною.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Отут чисть, отут на козака й учись!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Бур-бур!
Сироту заведено до стайні, там хтось гучно буркотить порожніми животом.
СИРОТА. Оце така козацька школа?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А який же козак без доброго коня, хлопчику?
Конмін вручає йому вила-трійчата.
СИРОТА. То де ж він той чарівний кінь?
Лишившись наодинці, Сирота озирається.
СИРОТА. А кого ж чистити, як нікого нема.
З-за купи гною несміливо витикається Коник-Химородник.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Що? Невже хтось буде чистити мене? Нечувано...
Він визирає, як Сирота починає орудувати вилами-трійчатами й швидко одна купа гною зникає у велетенській тачці.
Шух! Шух!
Коли купа зникла, хлопчина бачить перед собою Коника-Химородника.
Не встиг він протерти очі, як Коник-химородник зник.
Картина 13
Летить між хмар Змій-Жеретій із мішком.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. У-у-у!
Раптом бачить згори:
внизу швидкою річкою поміж стрімких берегів пливе велетенська Риба-ніс із мушлею-баклажкою, притороченою до пояса, махає до нього плавником.
Змій спустився, сів на край скелі.
ЗМІЙ-ЖЕРЕТІЙ. Чого тобі?
РИБА-НІС. В який бік пливти до Рай-країни? Треба її попередити про небезпеку!