Богдан Жолдак (вірші Єви Нарубиної)
Переднє слово
Але ж ніхто ще не знає а звідкіля він такий узявся? Яке було в нього дитинство?
Отже це вкрай потрібна казка для українських дітей.
Запорукою успіху є:
образи головних героїв, які дуже близькі до наших відомих казкових, хоча часто діють за допомогою й «сучасних методик».
Як?
Ось як:
Дійові особи:
Дія 1
Картина 1
Щойно він, намальований, торкнувся струн лунає уривок думи:
ОПОВІДАЧ. Хто він такий Козак-Мамай? Й звідкіля він узявся?
А десь не десь, колись не колись, а ще від часів царя Панька, коли земля була тонка вже тоді люди малювали козаків Мамаїв. На воротях і на дверях.
Одчини, зайди досередини, а там скриня, а на скрині хто намальований? Той само козак Мамай.
Намальований Козак-Мамай сидить на картині, грає на бандуру:
Ось одним шляхом ішов собі хлопчина, співав, роздивлявся на свою чудову Рай-країну. Аж доки ген за долами, ген за горами, не побачив чудовий царський палац.
На сцену виходить Сирота, зітхає.
СИРОТА. Ще три дні мені йти.
Картина з Козаком-Мамаєм підноситься вгору, і на сцені виникає зала царського палацу.
Картина 2
Брязкаючи товстою деревяною «Велесовою книгою», до вітальні заходить її тато, Цар-Панько. Деревяною, бо всі аркуші в ній із дерева зроблені.
ЦАР-ПАНЬКО. Ану, доню, не журись.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА.А як сумно?
ЦАР-ПАНЬКО. От ми
зараз тебе розважимо.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе. Як?
ЦАР-ПАНЬКО. А хочеш, поворожимо та побачимо щось цікаве?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА.Пхе. Що може бути цікавого?
ЦАР-ПАНЬКО. А от, наприклад, за кого ти заміж вийдеш?
Доня шаріється усією своєю красою, соромиться, однак цікавість перемагає.
Цар-Панько знімає з голови чарівну корону, кладе її на стіл і ворожить.
ЦАР-ПАНЬКО. Навздогад буряків, щоби часник трапився!
З цими словами розкручує корону, зазирає в неї.
Тр-р-р-р!
ЦАР-ПАНЬКО. Ой, хто це? Простий сільський парубійко!
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе.
Цар-Панько почухав потилицю короною, тоді розгорнув навмання «Велесову книгу», тицьнув, не глянувши, пальцем, читає:
ЦАР-ПАНЬКО. «...і потім стане зі сільського хлопчини сього Козак-Мамай, тобто безсмертний». Гм. Господи, та коли вже нарешті він зявиться?..
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе!
Знову обурюється Царівна-Паньківна.
Та й Цар-Панько розгублений.
ЦАР-ПАНЬКО. Що значить твоє «пхе»?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Не царського роду!
Сказала вона й обурено начепила Цареві на голову його чарівну корону.
Картина 3
Сирота дуже поспішає, закинувши торбинку за спину, бадьоро чимчикує Рай-країною, поспівуючи:
Картина 4
У підпіччі навколо велетенського багаття позбиралися пекельники підземного царства.
Найстарший над ними, Вогнюра, вигукував.
ВОГНЮРА. Хіба це справедливо, що ми тут, внизу, а вони там нагорі?
БІСОТА. Ні!
Вигукнули усі печії, палії, горії, смаглії, пекуни та печюки.
ВОГНЮРА. Підземники! Мешканці безодні! Коли ж ми зможемо на поверхню вийти? На білий світ?
БІСОТА. Коли?
ВОГНЮРА. І перетворити його на чорний?
БІСЕНЯТКО. І зачорнити його!
Ревнуло збіговисько палюків, загоріїв, займальців, смажеників.
ВОГНЮРА. Щоб пекло було не лише під землею, а й на поверхні!
БІСОТА. Щоб було справедливо! Скільки можна терпіти?
ВОГНЮРА. То чому ж ми не робимо цього?
Обвів він їх важким поглядом.
Запанувала мовчанка.
ВОГНЮРА. Ну, що, вигадали? Невже це так важко? Мізків нема?
БІСОТА. Та трохи є... Бо нам заважає Рай-країна, вона така світла та сильна.
Зітхали нечестивці, смаленики та підземельні печеники а ще пеклики.
ВОГНЮРА. А зміркувати, як би то знищити її?
БІСОТА. Бо заважає нам її володар, Цар-Панько.
ВОГНЮРА. А ще?
БІСЕНЯТКО. А, особливо, його чарівна корона!
ВОГНЮРА. Як би нею заволодіти?
БІСОТА (невпевнено). Шу-шу-шу...
ВОГНЮРА. Ось! Ми недаремно зібралися всі саме в цьому місці, у підпіччі царського палацу. Настав той святий час у тій Рай-країні знайшовся один такий чоловік, який нам може допомогти!
БІСОТА. Ура! Хто ж це такий?
Картина 5
То тим часом нагорі, у на кухні царського палацу Кухар-Нюхар з огидою дмухає то на сковороду, то на Незолоту рибку.
КУХАР-НЮХАР. Чому я їм змушений смажити? Чому не вони мені? Я маю годувати їх, їх, хто не знає навіть, що таке скоровода, тьху ти, сковорода.
Буркотів він, борючись із бажанням плюнути в каструлю.
НЕЗОЛОТА РИБКА. І дійсно!
КУХАР-НЮХАР. Сказано бо: навіть кожна кухарка може керувати країною... То кухар і поготів! То чому ж я нею не правлю? Хто мені скаже?
Гукнув він у піч.
Бу-бу-бу! голос його посилився гуркотом порожнечі, наповненої вогнем, полинув униз.