Жолдак Богдан - Знай хто Мамай

Шрифт
Фон

Богдан Жолдак (вірші Єви Нарубиної)

ЗНАЙ ХТО МАМАЙ
чарівна-пригодницька пєса для дітей
на дві дії та один антракт

Переднє слово

Але ж ніхто ще не знає а звідкіля він такий узявся? Яке було в нього дитинство?

Отже це вкрай потрібна казка для українських дітей.

Запорукою успіху є:

образи головних героїв, які дуже близькі до наших відомих казкових, хоча часто діють за допомогою й «сучасних методик».

Як?

Ось як:

Дійові особи:

Сирота, він же Козак-Мамай,
Оповідач,
Цар Панько,
Царівна-Паньківна,
Вогнюра головний пекельний біс,
Кухар-Ню̀хар, він же Цар-Нюха̀р,
Конячий міністр,
Незолота рибка,
Риба-ніс, вона ж Риба-міст,
Коник-Химородник,
Чарівний Веприк,
Змій-Жеретій,
Бісеня,
Бісота пекельна.

Дія 1

Картина 1

Щойно він, намальований, торкнувся струн лунає уривок думи:

Хоч дивись на мене,
та ба, не вгадаєш,
звідкіль родом і як звуть,
нічичирк не взнаєш.
То візьми і угадай,
звідкіля Козак-Мамай?

ОПОВІДАЧ. Хто він такий Козак-Мамай? Й звідкіля він узявся?

А десь не десь, колись не колись, а ще від часів царя Панька, коли земля була тонка вже тоді люди малювали козаків Мамаїв. На воротях і на дверях.

Одчини, зайди досередини, а там скриня, а на скрині хто намальований? Той само козак Мамай.

Намальований Козак-Мамай сидить на картині, грає на бандуру:

Козак-Мамай куди хоче,
Туди й скаче.

він ніколи і нізащо
та й і не заплаче,
То візьми і угадай,
звідкіля козак-Мамай?

Ось одним шляхом ішов собі хлопчина, співав, роздивлявся на свою чудову Рай-країну. Аж доки ген за долами, ген за горами, не побачив чудовий царський палац.

На сцену виходить Сирота, зітхає.

СИРОТА. Ще три дні мені йти.

Картина з Козаком-Мамаєм підноситься вгору, і на сцені виникає зала царського палацу.

Картина 2

Брязкаючи товстою деревяною «Велесовою книгою», до вітальні заходить її тато, Цар-Панько. Деревяною, бо всі аркуші в ній із дерева зроблені.

ЦАР-ПАНЬКО. Ану, доню, не журись.

ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА.А як сумно?

ЦАР-ПАНЬКО. От ми

зараз тебе розважимо.

ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе. Як?

ЦАР-ПАНЬКО. А хочеш, поворожимо та побачимо щось цікаве?

ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА.Пхе. Що може бути цікавого?

ЦАР-ПАНЬКО. А от, наприклад, за кого ти заміж вийдеш?

Доня шаріється усією своєю красою, соромиться, однак цікавість перемагає.

Цар-Панько знімає з голови чарівну корону, кладе її на стіл і ворожить.

ЦАР-ПАНЬКО. Навздогад буряків, щоби часник трапився!

З цими словами розкручує корону, зазирає в неї.

Тр-р-р-р!

ЦАР-ПАНЬКО. Ой, хто це? Простий сільський парубійко!

ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе.

Цар-Панько почухав потилицю короною, тоді розгорнув навмання «Велесову книгу», тицьнув, не глянувши, пальцем, читає:

ЦАР-ПАНЬКО. «...і потім стане зі сільського хлопчини сього Козак-Мамай, тобто безсмертний». Гм. Господи, та коли вже нарешті він зявиться?..

ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе!

Знову обурюється Царівна-Паньківна.

Та й Цар-Панько розгублений.

ЦАР-ПАНЬКО. Що значить твоє «пхе»?

ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Не царського роду!

Сказала вона й обурено начепила Цареві на голову його чарівну корону.

Картина 3

Сирота дуже поспішає, закинувши торбинку за спину, бадьоро чимчикує Рай-країною, поспівуючи:

Хоч я малий і сирота
та вірю:
доля непроста
мене попереду чекає,
здобуде той,
хто відшукає!

Картина 4

У підпіччі навколо велетенського багаття позбиралися пекельники підземного царства.

Найстарший над ними, Вогнюра, вигукував.

ВОГНЮРА. Хіба це справедливо, що ми тут, внизу, а вони там нагорі?

БІСОТА. Ні!

Вигукнули усі печії, палії, горії, смаглії, пекуни та печюки.

ВОГНЮРА. Підземники! Мешканці безодні! Коли ж ми зможемо на поверхню вийти? На білий світ?

БІСОТА. Коли?

ВОГНЮРА. І перетворити його на чорний?

БІСЕНЯТКО. І зачорнити його!

Ревнуло збіговисько палюків, загоріїв, займальців, смажеників.

ВОГНЮРА. Щоб пекло було не лише під землею, а й на поверхні!

БІСОТА. Щоб було справедливо! Скільки можна терпіти?

ВОГНЮРА. То чому ж ми не робимо цього?

Обвів він їх важким поглядом.

Запанувала мовчанка.

ВОГНЮРА. Ну, що, вигадали? Невже це так важко? Мізків нема?

БІСОТА. Та трохи є... Бо нам заважає Рай-країна, вона така світла та сильна.

Зітхали нечестивці, смаленики та підземельні печеники а ще пеклики.

ВОГНЮРА. А зміркувати, як би то знищити її?

БІСОТА. Бо заважає нам її володар, Цар-Панько.

ВОГНЮРА. А ще?

БІСЕНЯТКО. А, особливо, його чарівна корона!

ВОГНЮРА. Як би нею заволодіти?

БІСОТА (невпевнено). Шу-шу-шу...

ВОГНЮРА. Ось! Ми недаремно зібралися всі саме в цьому місці, у підпіччі царського палацу. Настав той святий час у тій Рай-країні знайшовся один такий чоловік, який нам може допомогти!

БІСОТА. Ура! Хто ж це такий?

Картина 5

То тим часом нагорі, у на кухні царського палацу Кухар-Нюхар з огидою дмухає то на сковороду, то на Незолоту рибку.

КУХАР-НЮХАР. Чому я їм змушений смажити? Чому не вони мені? Я маю годувати їх, їх, хто не знає навіть, що таке скоровода, тьху ти, сковорода.

Буркотів він, борючись із бажанням плюнути в каструлю.

НЕЗОЛОТА РИБКА. І дійсно!

КУХАР-НЮХАР. Сказано бо: навіть кожна кухарка може керувати країною... То кухар і поготів! То чому ж я нею не правлю? Хто мені скаже?

Гукнув він у піч.

Бу-бу-бу! голос його посилився гуркотом порожнечі, наповненої вогнем, полинув униз.

Ваша оценка очень важна

0
Шрифт
Фон

Помогите Вашим друзьям узнать о библиотеке

Популярные книги автора