Пaнaс Мирний ЛИХИЙ ПОПУТАВ
Зосталася я малою від батька та матері; під холеру полягли вони. З усього роду зосталася я та рідний брат батьків мій дядько. У його я зросла і викохалася, хоч добра ніякого не зазнала. Звісно без батька та матері Дядько мав своїх дітей, до їх його серце і лежало. А я, як чужа була, то жила у його за наймичку. До того ще дядина злюща-презлюща, і чоловіком своїм орудувала, а то що вже казати за мале дівча-сиротя! Я все була у роботі та роботі: коли не гусей пасла, то шила; коли не шила, то пряла; стала підростати до печі запрягли. Бувало, як попотягаєш золійники, то й у грудях болить, і руки неначе не свої аж не чуєш. А нас усіх у сім'ї було восьмеро: дядько, дядина, п'ятеро дітей три сини, дві дочки та я. І то все поралася сама біля їх: і нагодуй, і подай, і прийми! Як муха в окропі, бувало, вертишся цілий день. Зате ж у свято або в неділю як вирвешся на улицю усе село розлягається Нема мені впину, нема заборони! Як та вода повесні, розірвавши греблю, знай, біжить та клекотить так я: ані вгаву, ані втоми мені немає Язик той, як вітряк увосени, повертається у роті та все меле, все меле Мене всі потроху не любили за мій язик. Вже що на умі те й на язиці. Чи подруга яка похвалилася, кого укохала вже я й сміюся з нього; чи забачила сама, що стояла дівчина з парубком, вже я й давай виспівувати та висукувати їм. Весела була! Всі, бувало, дивлячись на мене, кажуть: в тебе, Варко, видно, ані горя, ані лиха ніякого нема та і не було ніколи!
А проте і в мене своє лихо було Яка я не весела, не жартовлива на улиці, а, прийшовши додому, не раз уночі, щоб ніхто не чув, не бачив, кляла свою долю та своє безталання. У других батько, мати; другі зодягнені-зобуті, а я як наймичка жидівська доношувала тільки дядинине рам'я! Бувало, носить вона, носить, порве на шмаття та тоді вже й мені, як там кажуть: на тобі, небоже, що мені не гоже! Я, бувало, й тому рада. Хоч переміна буде, думаю. Та виберу вільну часину, позшиваю та й пошию або керсетку, або спідницю. Ото і все моє збіжжя і вся худоба! А й те сказати: я вже дівка, мені вісімнадцятий пішов, а в мене ще нічогісінько немає ні рушників, ні спідниці такої, як личить, ні керсетки нової, а за скриню і думати нічого Се мене дуже діймало: усе ж таки, я думала, не вік сидіти та дівувати, а при таких достатках хто мене візьме! Стали те й сусіди помічати. Бувало, почнуть мені раяти: «Чи тобі, Варко, довго ще наймитувати тут, даремно робити на чужу сім'ю? Пора тобі й про себе гадати. Ти вже дівка на порі, а що в тебе є?
Однак ти служиш, то вже краще йти у місто служити, а не чорт батька зна у кого та ще й даремно! Там хоч грошей заробиш зодінешся»
Задумалася я над сим А й справді чого я тут дурно скнію, пропадаю? Он же Мотря Чубівна служила у місті, заробила худобу та тепереньки вже й своїх діток гойдає, а я все чужих тішу, на чужих роблю!..
Се я так думала та гадала перед Різдвом, а перед Великоднем покинула дядька. Усім шиють нові керсетки та юпки, а мені одній дають недоноски доношувати Полаялася я з дядиною за се, сказала дядькові, що піду у місто найматись, та й пішла.
Як виходила, то дядина стала така добра та тиха і те мені радить, і друге. І все верне на те, щоб я зосталася, що вона мене від себе і заміж віддасть. А я собі на умі, знаючи дядину, друге гадала і хоч плакала, як прощалася, оже все понесла з села у серці ту думку, що дядина погана людина.
І як вийшла з села, то якось мені так стало легко та весело, так неначе я знову на світ народилася Пора була весняна, ранішнє сонце так любо світило, не пекло, а гріло; поля зеленіли, як рута; всяка пташка співала-щебетала Оглянулась я, вийшовши на битий шлях, на село там церква аж горить проти сонця; у зелених садках білі хатки тонуть, і вигін зеленіє, де ми на улицю збиралися Все перед моїми очима, як на долоні. Все це нагадало мені і мою дитячу пору, і моє дівування, та й сама не знаю чого мені так весело, а я стою з клунком за плечима та так плачу, так плачу!..
Прощай, рідне гніздо, де я зросла в тобі, та щастя не знала! Прощай, улице, вечорниці і ви, подруги-дівчата! промовила я та й сіла на клунок, скинувши його з плечей.