Португалець відбив напад кочергою, яку прихопив, виходячи з камбуза. Два матроси схопили собаку.
Ви знаєте цього собаку? запитав кока капітан Халл.
Я?!? здивовано вигукнув Негоро. В житті не бачив!
Як дивно! прошепотів Дік Сенд.
Розділ четвертий. Врятовані з «Вальдека»
товар» ще доволі популярний в багатьох країнах, на жаль, навіть в країнах цивілізованого світу.
Капітан Халл знав про це.
Хоча й та частина океану, де зараз знаходився «Пілігрим», пролягала осторонь від маршрутів, якими зазвичай користуються кораблі поневолювачів, капітан Халл вирішив, що, вочевидь, негри належали до партії рабів, яку «Вальдек» віз на продаж в одну із колоній Тихого океану.
«Пілігрим» з великою увагою поставився до врятованих негрів. Місіс Уелдон за допомогою Нен та Діка Сенда напувала їх із ложки свіжою водою, якої, вочевидь, вони не бачили декілька днів.
Врешті-решт вода та трохи юшки повернули бідолах до життя. Один із них, на вигляд старий шістдесяти років, незабаром вже був спроможним відповідати на питання. Він володів англійською.
Що сталося з «Вальдеком»? найперше запитав капітан Халл. Він зіткнувся з іншим кораблем?
Приблизно десять днів назад, вночі, коли всі спали, на нас наскочив якийсь корабель, відповів старий негр.
Що сталося з командою «Вальдека»?
Я не знаю. Коли ми піднялися на палубу, там вже нікого не було, сер.
Як Ви гадаєте, екіпаж «Вальдека» встиг перебратися на борт того судна, з яким ви зіштовхнулися?
Маю надію, що так все і сталося, сер.
Цей корабель, після зіткнення, не зупинився, аби підібрати постраждалих?
Ні.
Можливо, він затонув?
О, ні! заперечив старий негр. Ми бачили, як він зникав у пітьмі.
Те саме підтвердили і інші врятовані з «Вальдека». Наскільки це здавалося неймовірним, проте нерідко трапляється, що капітан корабля, з провини якого відбулося зіткнення, поспішає щезнути з місця катастрофи, нехтуючи бідолахами, приреченими через нього на смерть, і яким він навіть не намагається надати допомогу!
На осуд заслуговує навіть візник, який, наїхавши на перехожого, намагається зникнути, полишаючи жертву власної неуважності на інших. Постраждалому від нещасного випадку на вулиці швидко нададуть першу допомогу, але як бути з тими, хто покидає напризволяще потерпілих у відкритому морі? Такі особи знеславлюють рід людський!
Капітан Халл міг би згадати багато випадків такої немилосердної жорстокості. Він повторив місіс Уелдон, що, якими б жахливими не були подібні випадки, на жаль, вони трапляються і доволі часто.
Потому він продовжив:
Звідки йшов «Вальдек»?
Із Мельбурна.
Отже, ви не раби?
Ні, сер, випроставшись, жваво відповів негр. Ми мешканці штату Пенсельванія, громадяни вільної Америки.
Друзі, промовив капітан, знайте, що на борту «Пілігрима», американського корабля, ніхто не наважиться відняти у вас вашу свободу.
Дійсно, пятеро негрів, врятованих «Пілігримом», були із штату Пенсильванія. Найстаршого серед них продали в невільники у віці шести років. Із Африки його доставили в Сполучені Штати, де він вже давно отримав свободу. Його молодші супутники народилися вільними і ніхто з білих не мав права називати їх своєю власністю. Вони навіть не знали тієї мови, яку використовували негри до війни[16], мови, в якій не існувало відмінювання і всі дієслова вживалися в неозначеній формі. Ці негри покинули Америку вільними громадянами і вільними громадянами поверталися назад.
Вони розповіли капітану Халлу, що влаштувалися на плантацію до якогось англійця неподалік Мельбурна, Південна Австралія. Вони пропрацювали там три роки і, назбиравши грошей, та із закінченням строку дії контракту вирішили повернутися на батьківщину.
Вони заплатили за проїзд «Вальдеком» як звичайні пасажири і 5-ого січня покинули Мельбурн. Через сімнадцять діб, вночі, «Вальдек» зіткнувся з якимось великим пароплавом.
Негри спали в цей час. Вони прокинулися від сильного поштовху. Коли через декілька секунд вони вибігли на палубу, щогли вже були за бортом, а «Вальдек» лежав на боці. Він не затонув тільки тому, що в трюм потрапили порівняно небагато води.
Капітан та команда «Вальдека» щезли: напевно, деяких скинуло в море, інші вчепилися за снасті пароплава, що після зіткнення з «Вальдеком» поспіхом зник.
Пятеро негрів залишилося на напівзатонулому човні за двісті тисяч миль від найближчого суходолу.
Найстаршого звали Томом. Супутники визнавали його своїм керівником. Том завдячував цьому не лише завдяки віку, а й своєю енергію та багатому досвіду, накопиченому за довге трудове життя. Інші негри були молодими чоловіками років двадцяти пяти тридцяти. Звали їх: Бат, Остін, Актіон та Геркулес.
місіс Уелдон та капітану Халлу. Дійсно, вони почувалися винними перед ними і попри те, що були всього бідними неграми, сподівалися колись віддячити їм по-справжньому.
Розділ пятий. «С» та «В»
Проте, місіс Уелдон не нарікала і терпляче ставилася до усіх незручностей плавання.
Ввечері цього дня, 2-ого лютого, корпус «Вальдека» зник на горизонті.
Капітан Халл найперше подбав про Тома та його товаришів. В затісний кубрик «Пілігрима» не могло поміститися ще пять чоловік, тому капітан вирішив розмістити їх на носі корабля. Втім, загартовані чоловіки, звиклі до тяжких умов праці, не нарікали. Якщо б трималася хороша погода було спекотно та сухо вони цілком могли знаходитися там впродовж всієї подорожі.