«Ми не хочем нести німецьку вину».
А: Це, безумовно, вирішальне.
Б: Їхні два найуспішніші фокуси: переконати світ, що Гітлер був німцем, а Бетговен австрійцем. Хоч насправді було навпаки.
А: Але в будь-якому разі мовний критерій створює тут багато проблем. З мого особистого досвіду такий епізод. Коли я вперше до Німеччини поїхав, на стипендію до Баварії, то мав у своєму багажі номер «Всесвіту», де була доволі велика добірка моїх перекладів з Рільке. І я її показував періодично на якійсь зустрічі з тамтешніми літераторами. В тій публікації Рільке кваліфікується як австрієць. Ну це така загальна була традиція в радянському літературознавстві вважати його австрійським поетом. Мабуть, той факт, що він народився у Празі часів Австрійської імперії, вирішальний. І в тій редакційній врізці до віршів Рільке в моїх перекладах зазначалося, що він «видатний австрійський поет». То баварські німці, які ніби австрійцям фактично, як рідні брати, бо насправді це дуже споріднені культури, власне, близькість між баварцями й австрійцями така феноменальна, а відмінність між баварцями і якоюсь там Нижньою Саксонією така колосальна, що якби історична карта лягала інакше, то набагато
природніше було б, якби оце була одна нація, оці південці, баварці й австрійці. У кожному разі, вони зазвичай з того дуже сміялися: «Ха! Рільке! Австрійський! Чуваки! Для них Рільке австрійський поет!».
Б: А що вони, цікаво, кажуть про Кафку єврея, який жив у Празі і писав німецькою?
А: У Кафки на могилі написано коротко і ясно: «Празький єврей». Нічого зайвого. Думаю, він сам хотів, щоб там було тільки це.
Тобто ніякої Австрії?
А: «Доктор Франц Кафка, празький єврей». Усе. Ну й похований же на єврейському цвинтарі.
Б: На могилах різне пишуть. У Фолкнера написано: «Писав книжки і вмер». А ідентичність Кафки явно ширша за мононаціональну. І це радше доказ його літературної австрійськості. У давнішому, габсбурзькому сенсі
А: Це той момент, який є спірним, зрозуміло. До розпаду тих двох імперій Австро-Угорської та Німецької. Бо вже з 1918 року починається питомо австрійська історія як Австрійської республіки. І от письменники, які в цей час зявляються зі своїми дебютами і працюють далі в літературі, це однозначно вже інша література, відмінна від німецької. Зрештою, й після Першої світової війни таке явище, як Шніцлер чи Краус, який «Факел» видавав, як і вся віденська література, їх ще розглядають у курсі німецької літератури, але то вже викликає дуже серйозні суперечки. Зате після Другої світової ці межі означують доволі рішучіше.
Тобто суперечки йдуть про включення чи виключення?
А: Суперечки йдуть Але в цих суперечках німці інклюзивні, вони раді всіх австрійських класиків вважати водночас і німецькими. Австрійці ж ексклюзивні. Австрійці не претендують на Гайне.
Ну, логічно.
А: Хоча претендують частково на Ґете. «Ґете це моя мова, а Гайне це німецький поет», каже австрієць. Натомість, повторюю, повоєнна література Інґеборґ Бахман, Томас Бернгардт, фон Додерер їх ніхто зазвичай німецькими не називає. Це австрійські письменники однозначно. І мова в них ніби й німецька, але справжній фаховий германіст розповів би вам, скільки там є відмінностей, як за кількома реченнями стає очевидно, що це пише австрієць. Причому я не про діалект є дуже багато суто австрійських форм німецької мови, і не тільки лексичних.
Тобто австрійська німецька. Не тільки різні лексеми, але й різні частоти вживання однакових лексем.
А: Так. Але є й разюче щось таке, просто на рівні трендів літературної стилістики. Німецька література після 1945-го це перш усього «Група-47», тобто якомога суворіша правда, свідома така сухість і «безкрилість», відмова від будь-чого романтичного, від «красивостей», від естетизму. Іншими словами, писати грубіше, простіше і ясніше, але соціально-критичніше. Робота зі злочинною спадщиною націонал-соціалізму. Австрійці ж наче ховаються від цього.
«Це не наша вина».
А: Відповідно у них після 1945-го поновлюються формалістичні пошуки, Віденська школа поетів, наприклад. Неофутуризм, неодадаїзм, експерименти зі звучанням, безкінечні мовні забави. Сюрреалізм. Є, звичайно, і згадана Бахман, але вона дуже особлива на тлі австрійської літератури, бо зайнялася препаруванням соціальних виразок, тому вона трималася ближче німців. Їхньої «Групи-47».
Почекай, а Ремарк брав участь у цій денацифікації після Другої світової війни?
А: Здається, так.
Теж щось писав?
А: Він писав публіцистику.
А були художні твори з таким суспільним резонансом як після Першої світової?
Б: Ремарк особисто Другої війни не бачив, пересидів її в Америці. Але кілька романів написав
А: Про Другу світову?
Б: «Іскра життя», «Час жити і час помирати», «Ніч у Лісабоні». Тільки вже не мав такого розголосу, як після «На західному фронті» й «Трьох товаришів». Тоді й сталося те, про що ти говорив: він пережив власну славу. Шкода, бо якраз у стосунках з нацистами Ремарк був бездоганно чистий. Вони стратили його рідну сестру, він під час війни допомагав євреям, відмовився від співпраці з цією