І культуролог, і семіотик
А: Тобто він, може, весь той роман склепав, як машину, як такий автоконструктор.
Б: Але склепав досконало, бо пізніше далеко не все йому так бездоганно вдавалося.
Ти собі ставив таке завдання, Юрку, коли писав роман, щоб його читали на кількох рівнях?
А: Усі ми, напевно, памятаємо той самий момент, коли більш-менш запізналися з Еко і з його «Іменем». А також з його «Нотатками на берегах Імені». Вони мені були, до речі, цікавіші за сам роман. І після їхнього прочитання я почав до того кількарівневого тексту ставитись усвідомлено. А до того, вважаймо, я був, як Шевченко (сміється) .
Б: Переспівував фольклор.
А: Але от я побачив, що й справді намагаюся промовити і до тих, хто це зрозуміє на вищих рівнях, і до тих, які простіші Тобто багаторівневість набула в моїх очах цілком усвідомленого значення. «Перверзія» це вже дуже усвідомлена робота над тими різними рівнями.
Скажімо, я дуже чітко бачу, як би ти міг написати нотатки на марґінесі до «Перверзії» чи/і до «Дванадцяти обручів». Це би був такий окремий, але дуже органічний з книжкою кавалок.
А: Тепер трошки запізно, бо я й сам уже багато чого з тих конотацій не згадаю
Б: Щоб критики сказали: «Замість написати роман, знову сам про себе пише».
А: Саме так.
Б: А, між іншим, слово «міф» навіяло, і я би підтримав тему, але повернувся ще далі, до «Московіади», яка, ти сам, Юрко, знаєш, викликала найсуперечливіші оцінки. «Рекреації» теж викликали, але там був досить простий для мене поділ читачів на своїх і чужих. Хтось казав, що ти встромив ніж у спину незалежності, а такі, як я, кричали: «Нарешті! Перший роман нової літератури, який можна читати і насолоджуватися!». А з «Московіадою» виникали непорозуміння вже в межах умовно своєї групи людей, не всі сприймали її як художню цілість. І я згодом написав статтю про «Московіаду» як мономіф. Це термін Джозефа Кемпбелла, а Кемпбелл один з найважливіших для мене дослідників, тому що поєднує дві цікаві мені речі. Суто фройдівський психоаналіз насправді не сильно допомагає зрозуміти твір. Він може пояснити потяг до творчості, якийсь Едіпів комплекс виявити в автора. І що з того? Якщо я купую дзиґлик, то яке мені діло, чи ревнував той, хто його змайстрував, свою маму до свого ж тата? Мене цікавить, чи зручно на тому дзиґлику буде сидіти. Більше дає Юнґова глибинна психологія, бо виходить на позаіндивідуальний рівень архетипів. А зовсім цікаво поєднати глибинну психологію зі структуралізмом, бо структуралізм це твердий науковий ґрунт під ногами. Коротше, юнґіанський підхід дозволяє побачити, з чого зроблений твір, а структурний аналіз як він зроблений. І разом маєш цілісне бачення. Ось цим і займався Кемпбелл. І для пояснення сюжетної логіки поведінки героя він використовує термін «мономіф». А мономіф це викристалізувана з цілої світової культури архетипна формула: герой покидає домівку в пошуках чогось важливого, навіть якщо сам про це не знає, але може й знати, і він мусить щось знайти золоту гілку, живу чи мертву воду
чи руно.
Б: Так, золоте руно. Він мусить пройти свій шлях, через різні етапи ініціації, здобути ту цінність і повернутися до своєї спільноти, такий архетипний образ культурного героя. Якщо так поглянути на «Московіаду», то українець їде далеко від дому, не просто далеко в Росію, в Москву, в пащу дракона
А: Ну так.
Б: Переживає там різні випробування. Ще й живе на сьомому небесному поверсі, а відтак сходить у підземне царство. І пише листи в Україну, куди він повернеться з новим знанням, з новою силою, здолавши всі ті випробування.
А: Але «Листи в Україну» написані раніше за «Московіаду».
Б: Але як читач я отримую книжку, «Московіаду», а в ній поетичний додаток «Листи в Україну». Ну і питання: чи ти про таке думав, пишучи роман?
А: Абсолютно ні. Це все було нове для мене. А про сьомий поверх скажу так, що я це усвідомив, аж коли «Московіада» вийшла італійською. Премєра книжки була у 2004 році, тобто це 12 років минуло відтоді, як я той роман написав. І ми з італійським видавцем та перекладачем обїздили кілька міст із презентаціями. У них ті презентації відбуваються доволі своєрідно. На одну з них прийшов якийсь молоденький аспірант зі своїм рефератом про «Московіаду» і зачитував його хвилин сорок.
Тобі перекладали цей виступ?
А: Мені наскільки міг перекладав сам перекладач того роману. Хоч йому переклад у зворотний бік, з італійської на українську, дуже тяжко йшов. Але дещо вдавалося схопити. І я був вражений, що цей юний аспірант прокреслює крізь увесь роман таку собі вертикальну подорож героя. На перших сторінках ми маємо сьомий поверх, який, безумовно, слід розуміти як сьоме небо, рай, а у фіналі герой опиняється у глибокому підземеллі, тобто він змушений долати пекло. Щойно тоді я й сам це усвідомив.
І ти був гордий, що ти таке написав?
А: Ну звичайно. Що от же якийсь 20-тирічний чи від сили 25-тирічний дослідник сучасної світової літератури повідкривав такі приховані від мене самого нюанси мого тексту. Жоден український рецензент того не побачив, а він Бо коли я це писав, то для мене взагалі не було питання, чому поверх саме сьомий. Бо він був насправді сьомий, у нас на Вищих літкурсах був сьомий поверх у гуртожитку, найвищий поверх був наш. Я жив у 729-й кімнаті.