Ми говоримо про кіно та поезію. Але якщо, скажімо, взяти детектив як літературний жанр і як жанр кіно?
А: Про межі між поезією й детективом треба було б говорити з Едґаром Алланом По. В нього добре і те, й те виходило. Але я не погоджуюся з твоєю вихідною тезою, що ми говоримо про кіно та поезію. Бо Сашко просто згадував поетичне кіно в українській кінотрадиції.
Наскільки я зрозумів з твоєї відповіді, в кіно ти залежний від співтворців, не маєш вирішального впливу на цілість твору. А письменник є єдиним автором, сценаристом твору.
А: Так, а про кіно це я не казав, це щось ти приписав мені.
Не приписав, а інтерпретував. Ти сказав, що кіно це колективна творчість, тут ти не маєш влади, тобто боїшся, що твій геніальний твір хтось зіпсує.
А: Це вже ти задалеко інтерпретуєш!
Б: Слова «геніальний» не було.
А: Ні, я не боюся, що мені зіпсують мій твір ні, ні, сто відсотків ні. Можу запевнити, що того відчуття в мене немає. Але з іншого боку, скажу чесно, я не маю й аж такої надпропозиції з боку режисерів, які стоять у черзі до мене, знаєш, рвуться екранізовувати мої твори, а я їх відганяю, кажу: «Ви мені зіпсуєте!..». Тобто
я не маю в цій справі великого особистого досвіду. Моя ситуація така, що десь раз на 78 років до мене звертається якийсь черговий дивак, що він хотів би зреалізувати фільм за таким-то моїм романом. І ми якийсь час це обговорюємо. Але я дедалі більше до цих епізодів знеохочуюся, бо, крім мого першого літературного сценарію, з якого вийшов фільм Андрія Дончика «Кисневий голод», нічого більше в кіно не втілював. Не складалось і все. Тому я почав уже ставитися до того спокійно: ну от, ще один звернувся добре. Але нічого з того не буде. От і все. Тобто я не переживаю цього з такими амбіціями, що, Боже, вони мій геніальний твір зіпсують гнати їх усіх і подалі гнати!..
Зайду з іншого боку: в якій мірі детектив є літературою, у її високому розумінні?
А: Тут залежно від того, хто його автор, хто його пише, з яким надзавданням. На мій погляд, Дюрренматт це прекрасна психологічно висока література, і в той же час захопливий детектив. Але я не знаю, чи романи Дюрренматта буде той звиклий до звичайного детектива читач так ковтати, як я. Щоб він просто жив у них і ними, як я. Тому це, мабуть, не дуже типові детективи.
Б: Але от Достоєвський це часто детектив.
А: Ну так Але тоді й мої «Дванадцять обручів» це детектив.
Б: У Достоєвського це дослівніше. У тому ж «Преступлении и наказании» це не просто кримінальна історія, а є слідчий, власне детектив, який розслідує злочин.
А: Ну то він замануху робив!
Б: І за це дехто, як-от Набоков, вважав його низькопробним автором.
А: Я колись чув від Ольги Токарчук, далеко не останньої, думаю, письменниці, що коли ти вважаєш себе письменником і ставишся до своєї роботи професійно, то хоча б один детектив мав би за життя написати, щоби ту професійність підтвердити. Детектив як тест на профпридатність.
Тобто «Дванадцять обручів» вже закрили тему твоєї профпридатності?
А: Ха! Я не знаю, в мене скоро вийде хоч і не зовсім детективна книжка, але всуціль присвячена судовій та слідчій тематиці. Ні, звичайно, вона навряд чи відповість на запит фанів такої собі зрозуміло написаної і швидко читабельної детективної літератури. Але там буде суд і буде слідство. Система юстиції.
Чому виник літературний детектив?
Б: Я тут найменше маю що сказати, не мій жанр. Я прочитав у дитинстві Конан Дойля, а наступне, не рахуючи Достоєвського, було аж «Імя рози» або «троянди», як вам більше подобається, Умберто Еко, зрештою, написане оця детективна лінія явно по-конан-дойлівськи.
А: Дедуктивний метод, наприклад.
Б: Так. І передусім ця пара: проникливий нишпорка і наївний помічник. Це все, що я знаю про детективи.
Це один, поверхневий, шар Умберто Еко, і кожен читач може цим шаром обмежитися, а може заглибитися в наступний чи ще глибше. Наскільки ця багатошаровість є важливою в літературному творі, в романі?
Б: Ну, це ж класика постмодернізму, якщо можна вжити таке окреслення.
Чому постмодерн? Це присутнє навіть у Шевченка. Ти можеш слідкувати тільки за фабулою твору, а можеш віднайти його імпресіонізм, гру слів, семантичні відтінки, можеш побачити певні філософські концепції.
Б: Ні, Шевченко перетворював фольклор і трохи Біблію на літературу, як Гомер чи Вергілій перетворювали на неї міф. А згодом і його літературний образ України розрісся до рівня міфологічного. Але це не був прорахований метод Шевченка. В його часи хто вмів читати, той автоматично відчитував фольклорні чи біблійні мотиви. Навряд чи Шевченко програмував, що такі-то його читачі зрозуміють про хрущів над вишнями, а такі-то будуть шукати імпресіонізм, а потім ще Грабович зробить структурно-міфологічний аналіз. Натомість в Еко це абсолютно свідома стратегія: написати роман на декількох рівнях, тоді мільйон читачів зацікавиться детективною складовою, сто тисяч привабить історичне минуле й монастирське життя, а ще кілька тисяч пограються з евентуальною концепцією сміху Аристотеля і рештою філософії.
А: А він же саме на той час уже надзвичайно досвідчений учений-дослідник і викладач