А: Я би теж.
Б: Але тоді це було дуже добре і правильно: показати багатство мови, різні формальні прийоми, показати, що українською мовою можна зробити все. Але вже наслідувачі дратують. Так само, як сьогодні мене дратують найбільше наслідувачі Жадана. Бо наскільки добре й природно його інтонація з усіма тими ритмічними повторами і паралельним римуванням прозвучала у нього, настільки ж убого це звучить у Жаданових епігонів Але я що хотів сказати: перед російською й українською поезією стояли різні завдання, ми загалом уже починали йти різними шляхами і їм, з їхнього погляду, твоя поезія могла обґрунтовано не подобатись, бо для них твої проблеми могли бути неактуальними.
А: Так, і ти маєш рацію ще й в тому сенсі, що тут треба взагалі дивитися на тодішній російський діалог, а точніше, на сварку, на конфлікт. Це був момент чергового крайнього загострення у протистоянні західників і словянофілів. Це в Росії час від часу трапляється. Є періоди, коли це затихає, а потім оживає знову. Сьогодні такий період, коли цього фактично немає, бо сьогодні вони всі за Путіна і словянофіли, й західники.
Ну, є і непутінофільні західники, тільки тепер вони не мають голосу.
А: Ну, вони ж не визначилися у головних, базових, речах На тих московських літературних курсах ситуацію повністю контролювали словянофіли. Їх можна ще назвати націонал-патріотами чи націонал-шовіністами, whatever. І звідси їхні ікони. Свята корова Блок. А Єсенін це шкідник, який спотворював національну поетичну традицію. Він, мовляв, призвів до того, що зіпсував людям у Росії поетичний смак.
Б: Сам би не зіпсував, якби не сотні наслідувачів, які довели його манеру до абсурду.
А: Чи не на кожному семінарі вони плювалися в бік Бродського. І водночас у бік Євтушенка чи Вознесенського. Для них це були ідеологічні вороги. Ну й естетичні заодно. Що ж до української поезії, то їм був потрібен якийсь такий аналог з України, їхній український словянофіл. І на цій основі вони вибудували, звичайно, свої уявлення про те, що таке правильна українська поезія. Якою вона має бути. Моя такою не була. Хати, рушники, криниці у них вже був цілий сформований штаб перекладачів української поезії, які обовязково мали користуватися цими словами.
Стрічка-Марічка.
А: Не дослівно, але загалом, так. Вони навіть антологію тодішньої української поезії назвали «Рушники и криницы». Там у віршах обовязково мав бути «птах», а не «птица». Ну й таке всяке малоросійство.
Тобто навіть ті імперські словянофіли давали нам право на фольклор, «реґіональноє своєобразіє».
А: Та вони нам тільки на нього право й давали!
Дозволяли перетворити текст на отаке «своєобразіє». Отже, якщо підсумувати, то ці роки у Москві пішли тобі на шкоду?
А: Ні, зовсім ні. Тому що, крім інституту, там було ще багато іншого. Театри були. Кінофільми. Публічні дискусії. Якісь контакти зі, скажімо,
людьми нових політичних угруповань. Це було дуже цікаво, як і в цілому перебування всередині всіх тих дуже бурхливих подій. Усі ті трьохсоттисячні антикомуністичні мітинґи Ну а також
Б: А також ти написав потім «Московіаду».
А: Ну так. Бо не написав би, якби цього часу в мене там не було. Ну й «Листів в Україну» не написав би. Та й «Індію» теж.
І не відбулося би переходу на великі прозові форми: згадана «Московіада» та наступні?
А: «Московіада» то вже трошки інше, пізніше. На той час я вже маю «Рекреації», які от-от побачать світ. І в цей час пишу «Московіаду», і пишу її не де-небудь, а в Баварії, на моїй першій стипендії за кордоном. Це все зовнішні чинники, але вони важливі. Десь у глибині я виношував собі таку ідею, що про той московський час мусить колись у мене народитися роман. Й от уже там, у Баварії, на віллі «Вальдберта», раптом подумав: «Ну а коли, як не тепер? Я ж маю тут усе: спокій, гроші, тепло, пейзаж за вікном. І якщо в мене був такий задум, то скільки ще років я буду наближатися до втілення? Треба тут і тепер, негайно».
Писав від руки чи на машинці?
А: На машинці, але на особливій. З якоїсь причини я своєї портативної не взяв, але в Мюнхені мені позичили з української служби «Радіо Свобода» таку величезну, масивну й електронну. Машинку з памяттю. Ти можеш на ній писати без паперу. Напишеш енну кількість знаків їй у память, а тоді вкладаєш папір, тиснеш на кнопку, і вона тобі те все роздруковує. Однак машинка собі машинкою. Що важливіше: своїм попереднім романом, «Рекреаціями», я спричинився до деякого вибуху, тобто скандалу. «Московіаду» писав на тій-таки емоційній хвилі вибуховій і скандальній.
Те, що «Рекреації» зявилися у «Сучасності» це
А: У той самий час, коли я був на стипендії в Німеччині.
це дало тобі імя, вхожість?
А: Складно відповісти, чи мене після того дебюту в «Сучасності» більше людей стало читати, чи ні. Мабуть, так. У кожному разі, «Рекреації» довший час уже крутилися по всяких редакціях. Це ж не було так, що я просто написав їх і приніс Рябчукові в «Сучасність». Насправді я пропонував їх деяким іншим журналам ще до того, як «Сучасність» перебазувалася до Києва. Було не менше чотирьох журналів, яким їх по черзі приносив.