Я на мить завагався, а тоді вирішив іти до кінця.
То ви нічого не знаєте? запитав я.
Дівчина запитально поглянула на мене.
Не знаю... про що?
Джоан мертва.
Китаянка почала відступати назад, так наче я дав їй ляпаса в обличчя. Її очі широко розплющились, і вона поклала руки на груди. Я уважно спостерігав за нею. Му не грала. Те, що я щойно сказав, стало для неї сильним ударом.
Мертва? Як вона може бути мертвою? спитала дівчина хрипким голосом. Що трапилося?
Її вбили через кілька годин після прибуття в Пасадєна-сіті.
Обличчя дівчини раптом розпалося по-іншому описати його було неможливо. Її обличчя зморщилось, і вона більше не виглядала привабливою.
Ви
брешете, мовила вона приглушеним голосом.
Це правда. Поліція намагається розшукати її вбивцю.
Му раптом почала плакати, закривши обличчя руками.
Ідіть геть! простогнала вона. Будь ласка, ідіть геть.
Заспокойтеся. Мені дуже шкода, що я завдав вам такого удару. Я намагаюся знайти її вбивцю, і ви можете мені допомогти. Послухайте...
Раптом Му підскочила й побігла в іншу кімнату, грюкнувши дверима. Я на мить завагався. А тоді вийшов і зачинив вхідні двері. Зайшов у ліфт і спустився на один поверх, а тоді вийшов і чекав, прислухаючись. Я почув, як вхідні двері її квартири відчинилися, після цього настала пауза, а тоді двері зачинилися. Безшумно піднявшись сходами, я став біля пофарбованих у червоне дверей і прислухався. За кілька хвилин пролунав телефонний дзвінок. Му розмовляла тихо й швидко, і я не зміг розчути її слів. Коли дівчина поклала слухавку, я спустився до ліфта і з'їхав на перший поверх. Вийшов на залюднену галасливу вулицю. Через дорогу був пасаж із крамницями. Я увійшов в одну з них і почав розглядати різноманітні фотоапарати за надзвичайно низькими цінами, час од часу позираючи на двері будинку навпроти, відображення яких міг бачити у дзеркалі вітрини. Діяв, опираючись на свої передчуття, та після десятихвилинного очікування почав замислюватися, чи ці передчуття виправдають себе. І вже коли я мав намір облишити все це, то побачив, як Му Гайтон вийшла на вулицю. Якби я не дивився уважно, то б не впізнав її. Тепер дівчина була одягнута у непримітний чорний одяг селянок коротку куртку і мішкуваті штани. Вона подивилася праворуч та ліворуч і швидко пішла у бік порту. Я поспішив за нею. Му дійшла до стоянки таксі, поговорила з водієм і сіла в авто. Машина незабаром втиснулась у вуличний рух.
Мені пощастило. Водій наступного на стоянці таксі трохи розумів англійську. Я сказав йому їхати за таксі попереду і показав двадцятидоларову банкноту. Він весело всміхнувся, кивнув і, щойно я сів у його авто, поїхав за таксі, яке тепер було на п'ятдесят ярдів попереду.
Му Гайтон вийшла на станції порома «Зірка». Я дав їй трохи фори, а тоді заплатив своєму водієві й пішов за нею. Вона попливла третім класом, а я першим. Поромний пароплав привіз нас на пірс Цзюлуна, що був неподалік аеропорту Кай Так.
Із поромної станції Му взяла рикшу. Я вирішив, що буде безпечніше та легше рушити за нею пішки, та недооцінив швидкості, з якою рухався рикша, і майже втратив її. Я біг надзвичайно швидко, китайці витріщалися на мене, вочевидь, вважаючи божевільним, і мені майже вдалося наздогнати рикшу, але лише майже.
Му Гайтон вийшла з рикші на вузькій вуличці, де роїлися продавці, рикші та кулі, котрі бігли риссю з важкими ношами, і я побачив, як вона ступила на алею, що, як я знав, вела до старого обгородженого стіною Цзюлуна.
Ця частина Гонконгу була фактично територією Червоного Китаю. Певний час британські органи влади не мали жодного права входити туди, і це місце стало притулком для злочинців та наркоманів. Але тепер ситуація настільки погіршилася, що поліція встановила там регулярне патрулювання, і це не викликало жодних заперечень із боку уряду Червоного Китаю. Це було те місце, куди б не хотів потрапити жоден європеєць.
Я рушив за Му. На вузьких людних алеях зі смердючими відкритими каналізаціями швидко заховатися не було жодної надії.
Якби вона оглянулася, то побачила б мене, але вона не оберталась. Я йшов ярдів за двадцять од неї, товплячись коло огидного китайця, котрий витріщався на мене затуманеними наркотиками очима й відсахувався, наче я був якийсь прокажений.
Так ми пройшли певну відстань лабіринтом жахливих алей. А тоді Му зупинилася коло одних із дверей, поштовхом відчинила їх й увійшла в будинок. Я з хвилину почекав, усвідомлюючи, що за мною спостерігають кілька китайців, котрі сиділи навпочіпки або сперлися на стіни алеї, обличчя у них були кольору грибів, а зіниці очей як вістря шпильки. Не впевнений, що вони взагалі мене бачили, та від їхніх нерухомих поглядів я здригався.
Я відчинив двері. Переді мною був стрімкий вузький марш не встелених килимом сходів. Увійшовши всередину, я зачинив двері. Прислухався. Звідкись згори долинав жіночий голос. Я послабив пістолет у кобурі, а тоді тихенько піднявся на сходовий майданчик. Одразу навпроти мене були двері. Справа ще одні двері.
Зупинившись, я прислухався, і почув, як чоловік сказав:
Послухай ти, жовта суко... якщо ти брешеш мені, то швидко пошкодуєш! акцент був американський, а тон злісний.