Джеймс Гедлі Чейз Дванадцять китайців і жінка
Розділ перший
Біжи геть, крихітко, поговоримо згодом. Бо зараз я думаю.
У прочинених дверях мелькнули ще кілька завитків, і Пола підійшла до крісла.
Прокидайся, Морфею! До тебе клієнт.
Феннер застогнав.
Скажи йому, нехай забирається геть. Поясни, що ми зачиняємо нашу конторку. Чорт забирай, треба ж мені хоч колись поспати!
А навіщо тобі ліжко? нетерпляче хмикнула Пола.
Відчепися, пробурмотів Феннер, іще зручніше вмощуючись у кріслі.
Усе-таки, Дейве, зітхнула Пола, прокидайся! У приймальні на тебе чекає справжня красуня! Ще й дуже засмучена...
Феннер розплющив обидва ока.
Хто вона? Мабуть, знову збирають гроші на якусь благодійність.
Пола присіла на краєчок стола.
Інколи я запитую себе: і навіщо ти тримаєш під дверима ту миску для пожертв... То берешся до роботи, чи як?
Феннер заперечливо крутнув головою.
Ні, якщо цього можна уникнути, відповів він. Але ж ми на мілині, чи не так? Утім, якось викрутимося!
Ти відкидаєш щось справді варте уваги. Та якщо вже так вирішив... і Пола зісковзнула зі столу.
Зачекай-но! Феннер, випроставшись у кріслі, відсунув капелюха з очей.
Вона справді гарна?
Пола кивнула.
І здається, у неї серйозні неприємності, Дейве!
Ну добре, тоді клич!
Пола, відчинивши двері, запросила:
Заходьте, будь ласка!
Приємний голос подякував, і до кімнати увійшла молода жінка. Вона повільно проминула Полу, дивлячись на Феннера великими блакитними очима з поволокою. Була трохи вищою за середній зріст, гнучкою і делікатною. Мала довгі ноги з невеликими ступнями й тендітні руки; трималася дуже прямо. Її кучеряве волосся, що вибивалося з-під строгого капелюшка, було кольору воронового крила. Одягнена у діловий костюм і виглядала дуже юною та наляканою.
Пола підбадьорливо їй усміхнулась і вийшла, тихенько
зачинивши за собою двері.
Феннер піднявся.
Прошу, сідайте, запропонував відвідувачці. Чим можу бути корисним?
І вказав на стілець поруч зі своїм письмовим столом.
Вона похитала головою.
Ні, дякую, краще постою, мовила жінка, ледь переводячи подих. Я у вас не заберу багато часу.
Феннер знову сів.
Ви можете почуватися тут цілком безпечно, сказав він їй заспокійливо. Тут усі чуються, мов удома.
Вони з хвилину дивились уважно одне на одного. Тоді Феннер сказав:
Знаєте, ви би краще присіли. Маєте багато що розповісти, а вигляд у вас утомлений.
Феннер бачив, що відвідувачку лякає не він, а щось йому не відоме. Очі незнайомки неспокійно бігали, і вигляд у неї був такий, наче вона будь-якої миті готова утекти.
Жінка знову заперечливо хитнула головою.
Хочу, щоб ви знайшли мою сестру, сказала вона схвильовано. Я дуже за неї тривожуся. Скільки це коштуватиме? Тобто, які у вас розцінки?
Феннер скоса поглянув на чорнильне приладдя на столі.
Нехай вас не турбують витрати. Заспокойтесь і просто розкажіть мені все, запропонував. А для початку давайте познайомимося.
Раптом різко задзеленчав телефон. Дівчина здригнулася. Вона поквапно відступила від апарата кілька кроків, й очі її, затуманившись, ураз стали ще більшими.
Феннер посміхнувся.
Зі мною теж так буває, мовив спокійно, беручи слухавку. Коли сплю, а несподівано забренькає телефон, то здається, ніби сорочка прилипає до тіла.
Жінка продовжувала стояти коло дверей, дуже напружена, насторожено спостерігаючи за ним.
Феннер сказав:
Вибачте, хвилинку, і зняв слухавку. Алло!
На лінії чулося потріскування. Потім якийсь чоловік запитав із незначним акцентом:
Феннер?
Так!
До тебе щомиті може зайти дівчина. Затримай її, до мого прибуття. Уже їду. Тобі зрозуміло?
Феннер поглянув на дівчину і знову підбадьорливо посміхнувся.
Не розумію, про що ви, сказав він телефонному співрозмовникові.
Слухай і затям собі. До тебе прийде дівчина і розказуватиме про свою зниклу сестру. То ти її просто затримай, доки я не приїду. Вона психічно хвора, у неї манія переслідування. Вчора втекла з божевільні, а зараз, я знаю, вона йде до твоєї контори. Тож не відпускай її.
Феннер насунув капелюха на носа.
А хто ви, до дідька, такий? запитав.
На лінії знову почулось якесь тріщання.
Усе поясню, коли приїду. Я вже в дорозі. Якщо ти мене послухаєш, отримаєш купу грошей.
Феннер відповів:
Ок, чекатиму.
Дівчина запитала:
Отже, він сказав, що я божевільна?
Однією рукою вона тримала сумку, а іншою перебирала складки спідниці.
Поклавши слухавку, Феннер коротко кивнув.
На мить вона примружила очі, а коли розплющила їх, повіки сіпнулися, мов у ляльки, котру раптово змусили сісти.
Із відчаєм у голосі дівчина мовила:
Важко йому не повірити.
Потім поклала сумку на стіл, зняла рукавички і почала швидко розщіпати жакет.
Феннер сидів нерухомо, досі тримаючи руку на телефоні, й спостерігав за нею. Вона схлипнула, а тоді тремтячими пальцями взялася розщіпати ґудзики на блузці.
Феннер ворухнувся.
Ви зовсім не мусите цього робити, сказав ніяково. Мене і без того зацікавив ваш випадок...
Вона знову схлипнула і, повернувшись до нього спиною, стягнула із себе блузку. Феннерова рука потяглася до дзвіночка. Можливо, ця дамочка і справді божевільна ще спробує притягти його за спробу зґвалтування. Однак його рука застигла на півшляху, коли він побачив її спину. Вона вся була в рубцях. Тоненькі червоні смуги на її молочно-білому тілі складалися в дивний жахний малюнок. Дівчина знову одягла блузку, защіпнулась і вдягнула жакет. Повернувшись до Феннера, величезними очима поглянула на нього.