Де вона?
Це недалеко звідси. Можу організувати для вас таксі.
Я на мить завагався, а тоді кивнув.
Гаразд... але звідки я знатиму, що це саме та дівчина?
У неї є документи, вона вам їх покаже. Це саме та дівчина.
Я можу йти?
Вона вже чекає.
Допивши свій напій, я підвівся.
Коли поговорю з нею й переконаюся, що вона справді потрібна мені дівчина, я заплачу вам п'ятдесят гонконгівських доларів.
Мадам вимушено всміхнулася.
Усе гаразд. Піду пошукаю вам таксі.
За кілька хвилин вона повернулася.
Таксист знає, куди вас завезти. Квартира на верхньому поверсі. Вам не буде важко її знайти.
Я відповів, що ми ще зустрінемось, і вийшов у спекотну ніч. Водій радісно всміхнувся до мене, коли я відчинив двері таксі. Я сів у авто, і ми рушили. Це була шестихвилинна поїздка через переповнені людьми завулки китайського кварталу. Машина зупинилася перед ювелірною крамницею, і водій вказав на бічні двері, весело всміхаючись. Я заплатив, додавши ще й «на чай», поглянув, як він поїхав, а тоді поштовхом відчинив двері й почав підійматися стрімкими сходами, які привели на сходовий майданчик. Навпроти мене був ліфт. Я піднявся ним на останній поверх. Коли він зупинився, я ковзнув рукою під полу піджака і трохи послабив пістолет у кобурі. А тоді рушив майданчиком до пофарбованих у червоне дверей і натиснув кнопку дзвінка.
Після незначного зволікання двері розчинилися, і китаянка, виглянувши з них, запитально поглянула на мене. Вона була висока, струнка і дуже приваблива; на собі мала шовкове
ціпао кремового кольору з багатою вишивкою та пурпурові сандалії. Її чорне волосся прикрашали дві квітки лотоса.
Мене звати Раян, відрекомендувався я. Гадаю, ви чекали на мене.
Вона всміхнулася, показуючи блискучі білі зуби.
Так... заходьте.
Я увійшов у велику, повну квітів кімнату, умебльовану модними світлими дубовими меблями.
Крізь великі вікна було видно море.
Ви Му Гайтон? запитав я, коли дівчина зачинила двері й граційно підійшла до м'якого крісла.
Так мене звати.
Вона сіла, поклавши тонкі руки на коліна. Її брови злегка піднялися, а усмішка не сходила з обличчя.
Звідки мені це знати?
Це запитання, схоже, її розвеселило. Китаянка вказала рукою на стіл.
Мої документи он там.
Я перевірив їх: вона приїхали у Гонконг п'ять років тому, зараз їй було двадцять три, працювала танцюристкою.
Трішки розслабившись, я сів навпроти неї.
Ви були знайомі з Германом Джефферсоном? запитав я.
Му кивнула, продовжуючи всміхатись.
Так, я його знала. Він помер два тижні тому.
А його дружину ви знали?
Так, звісно ж. Я була свідком на їхньому весіллі.
Вам відомо, чим Джефферсон заробляв на прожиття?
Можливо, тепер, коли я відповіла на кілька ваших запитань, ви скажете мені, хто ви такий і чому прийшли сюди? спитала вона, так і не втрачаючи дружньої усмішки.
Я збираю інформацію для батька Джефферсона, відповів я. Він хоче дізнатися більше про те, як його син жив тут.
Вона запитально підняла брови.
Чому?
Не знаю. Він платить мені за те, щоб я роздобув цю інформацію, тож я намагаюсь її отримати. Я готовий заплатити вам за будь-яку інформацію, яку ви зможете мені надати.
Дівчина схилила голову набік.
Скільки ви заплатите?
Це залежить від того, як багато ви зможете мені розказати.
Ви хочете знати, чим він заробляв на життя, і вона скривилася. Але він не заробляв. Він брав гроші у Джоан.
Ви знали дівчину на ім'я Лейла?
Так... вона жила з Джоан.
Лейла сказала мені, що Джефферсон орендував розкішну віллу на Ріпалс-бей.
Му закинула голову назад і засміялась. У неї був дуже милий сміх.
Герман не міг дозволити собі навіть оплатити номер у «Небесній імперії». Він був нічого не вартий... просто ледар.
Я чув, що він ув'язався в торгівлю наркотиками, кинув я недбало.
Сказане подіяло на китаянку: вона напружилася, усмішка зникла з її обличчя. Дівчина пильно поглянула на мене, тоді швидко опам'яталась і знизала плечима.
Мені нічого не відомо про торгівлю наркотиками.
Я й не кажу, що ви про це знаєте. Але ви коли-небудь чули, що він поставляв героїн із Кантона у Гонконг?
Ні.
Це робив Френк Беллінґ.
Мені про це нічого не відомо.
Тепер дівчина пильно розглядала мене, і на чолі у неї залягла маленька зморшка.
Ви були знайомі з Беллінґом, правда ж?
Я зустрічалася з ним лише раз... на весіллі.
Він був другом Джефферсона?
Припускаю, що так. Я нічого про нього не знаю.
Мені розповідали, що після весілля Джефферсон залишив свою дружину й орендував віллу на Ріпалс-бей.
Дівчина неспокійно завовтузилася.
Він мешкав із нею у «Небесній імперії» до самої своєї загибелі, сказала дівчина. У нього ніколи не було вілли на Ріпалс-бей.
Я запропонував їй сигарету, але вона відмовилася. Закуривши, я запитав себе, чому завжди дотримуюся цієї лінії запитань. Усі, з ким я зустрічався і запитував це, крім Лейли, говорили одне і те саме. Чому я інстинктивно відчував, що Лейла сказала мені правду, а всі інші брехали?
Давайте поговоримо про Джоан, продовжив я. Ви добре її знали?
Му кивнула.
Вона одна з моїх найкращих подруг. Мені дуже сумно, що вона поїхала в Америку. Я сподіваюся, що незабаром отримаю від неї звістку. Джоан пообіцяла: якщо їй удасться, вона зробить так, аби я теж туди переїхала.