Меґ потерла коліно, яке й досі боліло.
Я не знаю.
Це все, що ти можеш сказати? гарикнув Чак. Пять сотень баксів!
Від аеропорту вони рушили до автобусної станції у Ґрейгоунді. Усю дорогу Чак щось бурмотів собі під носа й час від часу бив кулаками по керму.
Тобі геть насрати? нервував він. Тупе зазомбоване стерво!
Меґ нічого не відповідала. Відкинувшись на сидінні, вона терла коліно, що нило від болю, а погляд її загублено блукав.
Біля автобусної станції у Ґрейгоунді Чак побачив, що місця на паркувальному майданчику не лишилось. Він трохи загальмував і, перехилившись через Меґ, відчинив бічні дверцята.
Будка номер 6. Вперед. Я за тобою повернусь.
Меґ вийшла з машини й рушила до переповненої зали очікування. Чак поїхав далі.
Шоста будка виявилася зайнята якоюсь дівчиною, і Меґ зрозуміла, що доведеться почекати. Дівчина та мала мармурове обличчя, довге біляве волосся і нігті, більше схожі на пазурі. На ній був дорогий одяг. Розмовляючи, вона розмахувала вільною рукою, на якій було одразу три каблучки з діамантами.
Дівчина все говорила й говорила, але згодом відчула присутність Меґ, і рука її почала розмахувати значно менше.
Її відволікав дивний супокій Меґ, її брудний светр, засмальцьовані джинси і довге сплутане волосся, тож дівчина повсякчас губила нитку розмови. Врешті вона поклала слухавку, вийшла з будки, тримаючись подалі від Меґ.
Меґ увійшла в будку й опинилась у хмарі дорогих парфумів. Під телефоном-автоматом вона одразу знайшла конверт і вийшла з будки.
Їй посміхнувся молодик у жовтій водолазці та білих широких штанях, довге волосся спадало йому на комір, бакенбарди виразно підкреслювали вилиці.
Полюєш за скарбами? запитав він.
Раніше такий хлопець викликав би в неї захват. Тепер же Меґ бачила у ньому лиш символ сексу і проблем.
Вона зиркнула на нього і пройшла повз із камяним виразом обличчя. Меґ
знала: такі чоловіки, як цей охайні, забезпечені, романтичні, красиві були тепер не для неї. Ідучи геть від того красеня, Меґ здавалося, що вона помирає.
У машині дівчина віддала конверт Чакові, й той одразу перевірив, чи на місці пять стодоларових купюр.
Дві тисячі, промурмотів він після довгої паузи. Чак поклав конверт у бардачок. Цього досить. Ми забираємося звідси, лялю. Дві тисячі краще, ніж нічого. Зараз повернемося, зберемо речі й гайнемо до Лос-Анджелеса.
На зворотному шляху до Парадайз-Сіті Меґ не відводила погляд від вікна. Повз них проїжджали машини, пропливали обриси відпочивальників, які розважались на пляжі, миготіли фруктові ятки у порту.
Чак дістав із бардачка конверти й заховав їх за пазуху.
Ходімо. Треба спакувати речі, наказав він. У голосі його вчувалися нервові нотки. Чак поглянув на годинник. Була рівно 12:45. Ранок видався довгим. Вже за пів години вони мчатимуть Двадцять пятим шосе Бель Ґлейд, Відден, Букінґем, Нокейтт, а потім виїдуть на Сімнадцяте шосе.
Дві тисячі доларів краще, ніж нічого!
Залишивши машину в порту, вони пішки дісталися смердючого провулку й увійшли до будинку, де орендували кімнату.
Товстий індіанець сидів за столом. Він широко посміхнувся, коли вони пройшли повз нього і піднялись сходами до кімнати. Дві тисячі доларів! Чак тільки про це й міг думати, ідучи за Меґ. Про це і про машину. Той божевільний індіанець не наважиться навіть писнути поліції про викрадення авто. Щойно вони виїдуть на шосе із двома тисячами доларів у кишені, можна забути про червоношкірого!
Меґ зупинилась перед дверима.
Ну, ворушись! Ворушись! роздратовано гаркнув Чак, обійшов її і відкрив двері до кімнати.
На ліжку сидів Пок Тоголо й смакував апельсин. Чак так і застиг на порозі, а Пок виплюнув апельсинову кісточку собі під ноги й запитав:
Скільки ви зібрали? У чорних очах індіанця горіли вогники.
Поклавши на стіл останній звіт, він одкинувся в кріслі й розкурив люльку.
Це наш хлопець, сказав він Бейґлерові. Тепер треба знайти його. Остаточно Террелла переконав звіт відділку вбивств. У кімнатці мотелю «Ласкаво просимо» знайшли не лише відбитки Пока, які повністю збіглися з відбитками із маленької задньої кімнатки, де Пок жив зі своїми батьками, а ще й незаперечні ознаки того, що під матрацом у цій кімнаті зберігали гвинтівку. Про це свідчив не лише відтиск зброї, який ще лишився на витовченому матрацові, а й сліди збройового мастила.
Крім того, опис Пока, наданий місіс Бертою Гарріс, повністю збігся з описом, який Лепські отримав від доктора Ваннікі.
Доктору Ванніку було вже за вісімдесят, і він почав втрачати зір. Хоча Лепські здалося, що разом із зором старий втрачав і здоровий глузд. Він усе ще міг лікувати легкі недуги, а індіанці-семіноли ходили до нього, бо до нього ходили їхні дідусі.
Пок непоганий хлопчина, запевняв Ваннікі. Трохи запальний, можливо, але всі молоді люди запальні. Психічно хворий? Старий чоловік почухав колюче підборіддя. Того ранку він забув поголитися. Знаєте, зараз багато людей психічно хворі. Я не сказав би, що Пок... він зупинися на півслові, уражений, наче громом, раптовою думкою, що раніше ніколи не приходила йому в голову, і схвильовано поглянув на Лепські. У нього був дуже запальний характер.