Лепські розпитував і перепитував, але не зміг витягти зі старого нічого, окрім опису чоловіка, який збігся із описом пожильця з мотелю «Ласкаво просимо».
Тож нам відомо, хто він, сказав Террелл. Але мотив мені досі не зрозумілий. Навряд чи цей хлопець убиває всіх через те, що якась стара обізвала його рабом.
Наш убивця псих, відповів Бейґлер. Він жадає крові, змушує багатіїв нервувати. Ніколи не вгадаєш, що керує божевільним.
Тепер лишається знайти його.
Так, Бейґлер до цього підготувався. У місті зареєстровано сто пятдесят два індіанці-семіноли. Половина з них підходять під наш опис. Друга половина теж схожа, але вони старші. Краще зробити заяву, що ми хочемо поговорити з Поком Тоголо, нехай про це скажуть по радіо, по телебаченню, напишуть в газетах. Як думаєте, мер погодиться призначити винагороду за Тоголо? Якщо вона буде досить великою, убивця швидко опиниться у нас.
Террелл замислився.
Індіанці міцно тримаються разом. Наш хлопець досі не знає, що ми напали на його слід, він зробив паузу, запалюючи люльку. Щойно Тоголо про це дізнається заляже на дно. Мені здається,
що зараз він почувається достатньо безпечно, щоб діяти відкрито. Якщо ж він почне переховуватись, знайти його буде до біса складно.
Не в тому випадку, якщо винагорода буде достатньо великою, заперечив Бейґлер, який вірив у силу грошей.
Наші хлопці працюють безупинно, перевіряють усіх індіанців міста. І який результат?
Купа паперу, якого вистачить, щоб потопити корабель.
І де ж ця купа?
Передали Джекові Гатчі.
Крізь тютюновий дим Террелл мружився на Бейґлера.
Чудова ідея, Джо.
Бувають у мене й такі, самовдоволено відповів Бейґлер. Якщо він не зможе дістати бодай щось із цих звітів, ніхто не зможе.
Джек Гатчі був єдиним індіанцем на службі в поліції Парадайз-Сіті. Він уже багато років працював у архіві та славився своєю неймовірною памяттю.
Перевір, чи не дізнався він щось уже.
Бейґлер похитав головою.
Він скаже нам. Йому треба осилити тонни паперів, а він не з тих, кого можна підганяти. Краще лишити його в спокої. Я сказав йому, що справа термінова.
Террелл затягнувся люлькою. Він надовго замислився, потім почав порпатися у звітах на столі, доки не дістав два аркуші. Начальник поліції уважно вивчав їх, доки Бейґлер запалив сигарету.
Ми почекаємо, доки Джек щось нариє, врешті мовив Террелл. Я певен, якщо оголосимо Тоголо в розшук, він сховається, наче за пеленою туману, і ми його не знайдемо. Він постукав по звіту, який тримав, мундштуком від люльки. Але в нас є ці двоє: містер і місіс Джек Аллен. Ми знаємо, що з Поком хтось працює. Згідно зі свідченнями місіс Гарріс чоловік і жінка приїхали до мотелю разом із Поком. Готовий закластися, що саме ці двоє допомагають Покові. У нас є їхній опис та опис їхньої машини. Тож, Джо, шукатимемо їх. Упіймаємо їх і вони приведуть нас до Пока. Нехай хлопці попрацюють над цим. Він передав два папірці Бейґлерові. Вони мали десь зупинитись. Перевірте кожен дешевий готель, кожен прибутковий дім, і шукайте «бюїк». Знайдемо цих двох, знайдемо Пока.
Задзвенів внутрішній телефон. Террелл натиснув перемикач.
Начальнику?
Це був сержант Таннер.
Що сталося, Чарлі?
У мене тут леді... каже, що хоче поговорити з вами. Місіс Матильда Добі. Я сказав, що ви зайняті, але вона говорить, що теж зайнята і що це важливо.
Ти запитав її, про що вона хоче поговорити?
Так... вона сказала, що це не моя справа, понуро відповів Таннер.
Террелл вагався, але потім знизав плечима.
Гаразд... Нехай підіймається.
Він глянув на Бейґлера.
Джо, тобі щось говорить імя місіс Матильда Добі?
Навіть якщо так, я би цього не визнав, сказав Бейґлер, підвівшись. Піду, дам хлопцям завдання.
Він вийшов із кабінету начальника й рушив до кімнати детективів.
За кілька хвилин до Террелла постукав, а потім зазирнув сержант Таннер.
Місіс Добі.
Террелл відсунув купу паперів на столі й суворим тоном проказав:
Впусти її, Чарлі.
Місіс Матильда Добі виявилась тендітною жіночкою, далеко за сімдесят. Одягнена вона була охайно, але бідно, й в усе чорне. Вона мала сніжно-біле волосся і тривожні блакитні очі.
Ви начальник поліції? вимогливим тоном запитала вона, зупиняючись перед столом Террелла.
Террелл підвівся, тепло й приязно усміхнувсь до жіночки.
Саме так, місіс Добі.
Він обійшов стіл і підсунув їй стілець.
Місіс Добі подарувала йому схвальний погляд.
Дякую. Я вже не така молода, як колись, але й старою себе ще не вважаю.
Бажаєте кави, місіс Добі? запитав Террелл, повернувшись назад у своє крісло.
Ні, дякую. У мене багато справ. Я й так загаялася. Треба ще повернутися, щоби приготувати містерові Добі обід. Він хвилюватиметься за мене.
То що сталось? запитав Террелл, склавши руки поверх завалів паперу на столі.
Я щойно з аеропорту. Проводжала онука. Хотіла зателефонувати доньці, сказати, що все гаразд і Джеррі це мій онук полетів, місіс Добі замовкла. Не хочу, щоб у вас склалося враження, ніби я розводжу пустопорожні теревені, але ж я знаю, що коли говориш із офіцером поліції, то треба повідомляти усі факти... правильно?
Саме так, відповів Террелл. Терпіння було його головною чеснотою і однією з причин, чому він уважався хорошим начальником поліції.