То виходить, слова це одежа, в яку одягають увесь світ?
Атож, приблизно так воно й є. Без мови світ був би голий, як ти оце тепер. А завдяки мові він стає пристойний і чепурний, як ти завдяки одежі.
Панове, чи. довго ще мені чекати? гукнула знизу бабуся. Какао прохолоне!
Я хутенько одягся, і ми пішли до кухні. На сніданок були молочні булочки з какао моя улюблена страва вранці.
Ми знов завели розмову про абеткові вірші. Горішня бабуся мовчала й удавала, ніби вони її зовсім не цікавлять. Але раптом сказала:
Носитеся зі своїми абетковими віршами! Велике діло. Якби я схотіла, то й сама могла б їх складати. Я просто не хочу. Не маю часу на такі дурниці. Життя для цього надто важке, та ще коли маєш моторного катера!
«Ой-ой-ой! подумав я. Зараз почне бідкатись!»
Але вона не бідкалась. Навпаки, сказала:
Коли хочете придумати щось справді складне, то звіршуйте такого вірша, щоб у ньому кожне слово починалося з іншої літери та ще й за абеткою.
Ого! вигукнув я. Цього ніхто в світі не зуміє. Занадто важко.
Так, підтвердив прадідусь. Занадто важко.
Тоді горішня бабуся покепкувала з нас: мовляв, на щось справді путяще ми нездатні.
Ці слова тяжко вразили нашу віршувальницьку честь. Але ми нічого не відповіли, а подались до рибальської комори. Там прадідусь сів між вершами й заходився вирізати поплавці для Крішона Кульги. За роботою він супився й випинав нижню губу. Але чомусь не починав нової оповідки. Тільки сказав:
А думка горішньої бабусі зовсім непогана. Але такого вірша скласти важко, ох як важко!
Авжеж, погодився я. Дуже важко. Цього ніхто не зуміє!
Прадідусь кивнув головою і знову випнув нижню губу.
Прадідусю, тихо спитав я, можна мені піти нагору, трохи погратися дзиґами?
Прадідусь кивнув головою і примружив очі. Я тихенько вийшов і піднявся нагору, до Шкіряної Лізбет. Сьогодні я зовсім не боявся її. Я був надто заклопотаний. Бо в голові у мене вже накльовувався такий вірш, де кожне слово починається з іншої літери в абетковому порядку. Я тільки хотів заримувати його, а потім здивувати прадідуся.
Я взяв чисту соснову дошку та теслярського олівця й зразу почав з великим запалом віршувати. Я хотів показати горішній бабусі, на що здатен.
Я списав усю абетку згори донизу на дошці й до кожної літери почав дописувати слово. Врешті, поморочившись довгенько, я таки справді склав вірша. Тоді я на радощах обняв Шкіряну Лізбет, пустив дошку повзком по драбині й швидко спустився вслід за нею.
Прадідусю, прадідусю! гукнув я. Подумайте лишень: вийшло! Я склав абеткового вірша, такого, як хоче бабуся!
А ти складав від А до Я? спитав прадідусь.
Аякже! Від А до Я.
Гм, гмукнув прадідусь. Дивне діло! Потім примружив очі, пильно глянув на мене й спитав: А як ти гадаєш, навпаки від Я до А теж можна скласти?
Ні, нізащо в світі! Це неможлива річ!
Гм! знову гмукнув прадідусь. А як по-твоєму, що звіршував я на оцій дошці?
Не знаю, прадідусю!
Але враз у мене виринув здогад. Я спитав:
Невже від Я до А?
Так, так! гукнув прадідусь і забігав по вершівні. Я склав вірша від Я до А. Кожне слово починається з іншої літери в абетковому порядку.
Ого, прадідусю, які ми молодці!
Так, я й сам би не повірив! Але давай уже читати. Починай ти!
Прадідусь із поважним обличчям зіперся на одвірок, а я взяв дошку й гордо прочитав труднющого вірша. Він був такий:
Абетка звірів
А щоб було видно, що це справжній вірш, я перепишу його у вісім рядків:
А бодай тобі, та й гарно ж ти звіршував! Ото бабуся подивується! А тепер послухай мого вірша.
І почав:
Морська яхта
Морська яхта
Як вийшло, так вийшло, відповів прадідусь. Але ходімо вже до бабусі. Пора обідати!
Ми понадягали шапки, взяли дошки під пахви й через вулицю, де того дня гуляв дужий вітер, рушили додому. Горішня бабуся ще куховарила, коли ми ввійшли до кухні. Вона мовила:
Гайда звідси! Тут вам нема чого робити.
Що ви, бабусю! гукнув я. Ми склали два чудові вірші!
То поставте дошки тут. Я подивлюсь. А вас щоб тут не було! Обідатимемо у вітальні.
Прадідусь і я знизали плечима, вийшли до вітальні й почали гортати «Моряцькі щорічники». Але я не втерпів і вибіг ще раз до кухні.
Горішня бабуся сиділа там за столом і писала.
Ви віршуєте? спитав я.
Ет, вигадаєш! спалахнула вона. Звідки в мене час на віршування?