Всего за 5.99 руб. Купить полную версию
Входить Цокуль і стає на ганку.
Цокуль і Мелашка.
Входе Харитина.
Харитина. Де я їх поділа...
Мелашка. Чого ти шукаєш?.. Не шукай: що з воза впало, то пропало. Хіба я тобі поможу?
Харитина. Може, ви бачили?
Мелашка. Кого?
Харитина. Ключі.
Мелашка. Ха-ха! Почім же я знаю, де ти їх загубила? Може, чи не знає хазяїн?
Харитина (набік). Як гадина, сичить.
Мелашка. Спитать? Чи сюди покликать?..
Харитина. Кого?
Мелашка. Та його ж... ха-ха! Зовсім ошаліла. (Пішла.)
Харитина (сама). Потішається надо мною, згнущається, радіє і повсякчас ріже мене своїми речами!.. А Панас?.. Боже мій! Мовчить, а гляне - усміхнеться... Здається, якби ніж сюди застромив, не так би боліло, як від його усмішки болить... Тяжко мені, гірко мені, душа болить, а за серце мов гадина смокче... Здається, й кістки болять, онемощіла зовсім...
Входе Цокуль і довго дивиться на Харитину.
Цокуль. От зачепив, уже й не рад! Ходе, як тума, сяде - сидить по часу, мов нежива. (Підходе до Харитини.) Харитино!
Харитина (здригнула). Ох!
Цокуль. Це я. Ну й чого ти така смутна?
Харитина. Не знаю.
Цокуль. Повеселіщай-бо! Глянь на себе, - ти зовсім як нежива: кращу в труну кладуть.
Харитина. О, коли б мені умерти скоріше!
Цокуль. Тілько жалю завдаєш мені. Ну, скажи, чого ти хочеш, я все зроблю...
Харитина. Нічого мені не треба! Я не можу людям у вічі дивиться, силкуюсь - і не можу... на кого не гляну - всі сміються...
Цокуль. Та то тобі так здається! Люде сміються доти, поки до серця приймаєш їх глум; а ти не приймай, дивися їм усім сміливо в вічі, то зараз перестануть.
Харитина. Не можу, не можу! Пече мене отут, пече, я місця собі не знайду.