Не знав.
Тепер знаєте. Носок обперся задом об край більярдного столу. Коли тут усе сталося, газети описували грушівські жахіття наввипередки. Кримінальна хроніка завжди популярна. Маєте знати.
Полінка Урусова.
Авжеж. Чечель обмежився такою відповіддю.
Усе забулося з часом. Лиш не тут. Управитель тупнув ногою. Коли мене ангажували на службу, ніхто не приховував, що Мілкуси купили землю й розтрощений маєток дешево через історію з перевертнем. Уже потім, спілкуючись із місцевими, почув: у Грушівці, та й загалом у всьому Валківському повіті, це місце вважають проклятим.
Навіть так?
Даруйте, трошки гарячкую. Носок теж підкотив до себе кулю,
з номером 14, покачав долонею. Прокляте місце справді сильно сказано. Занадто сильно. Але погану славу має.
Чому люди заговорили про перевертня? Чому сліди привели саме в маєток Завадських?
Хтозна, звідки пішло, хто пустив чутку. Рука крутнула кулю довкола осі. Я ж продаю вам те й за те, що й за що купив. Почніть із того, що дівчатам шматували горло. А на тілах лишалися глибокі подряпини. Не нігті, кігті. Пазурі. Так говорили й писали. Притому всі жертви були зґвалтовані, їх оглядав не лише земський лікар. Висновок публікували: діяла людина, чоловік. Люди стали обережні. Навіть хворобливо обережні. Хто, де, коли, за яких обставин вирішив, що пан Завадський перетворюється на вовка, чорт його знає. Наслідки відомі.
Вбивства припинилися?
Часи були буремні. Бунти, революція, грабіжники, просто босяки, що видавали себе за анархістів Було кілька пограбувань, стріляли, люди потрапляли під кулі. В тому числі поліцейські та солдатські. Тобто спокійніше не стало. Вбивства траплялися. Але з вовкулакою їх уже не повязували. І знаєте, Платоне Яковичу, ви тут випадково, та вас Бог послав.
О! Чечель знову підкинув і зловив кулю.
Добре, що ви про це заговорили. Дуже прошу тримати нашу розмову в секреті. Особливо від господарів. Я оберігаю, як можу. Нехай відсвяткують щасливо та поїдуть, куди збиралися.
Ви про що зараз?
Перевертень, мовив Носок. Чув переказ, за яким вовкулака повернеться з пекла, коли його дім матиме нового господаря. Предявить права, виставить рахунок. З того світу, Платоне Яковичу.
Чечель стиснув кулю до легкого болю в кісточках правиці.
Ви самі вірите?
Ні, сказав управитель твердо, категорично. Але факти наводять на роздуми.
Які факти? Хтось бачив вовкулаку?
Навпаки. Його ніхто не бачив вісім останніх років. Увесь цей час маєток стояв привидом. І лиш тепер має нових хазяїв.
Законних. Коли вже на те пішло, Мілкуси купили його в Завадських. Прямих нащадків того, кого називають перевертнем.
Спробуйте, доведіть потворі.
Ви, Мартине Панасовичу, говорите так, ніби вона реальна.
І тим не менше, Платоне Яковичу, прошу вас про дві послуги. Власне, про одну, велику. Але вона з двох частин. Ось перша: ні пари з вуст про це. Як хтось із гостей бодай випадково зачепить тему, просто з цікавості, втручайтеся, переводьте в жарт, пропонуйте келих чи чарку. Друга глядіть обома.
Чечелю зовсім перестала подобатися розмова.
Ви щось знаєте? Чому мені треба бути начеку? Є небезпека?
Носок перехопив кулю зручніше.
Нахилився.
Примружився, цілячись.
Катнув, закручуючи, через стіл у протилежний кут.
Вцілив у лузу.
Оцю страшилку, про повернення перевертня, я почув у Грушівці три дні тому. До того часу ніхто нічого такого не порушував. Не думаю, що такі чутки ходять даремно. І так, Платоне Яковичу. Можете вважати мене цербером. Ніколи не думали, що пса поставили на його пост не дарма?
Чому ж, очевидно все. Не пускає до Аїду
Не всякому треба пхатися до царства мертвих, мовив Носок. Цербер там, бо треба сто разів подумати, перш ніж іти не своєю дорогою. Не лізьте в пітьму без потреби. Ось над чим треба міркувати.
Управитель хлопнув долонею по краю столу, пішов з кімнати, уже не озираючись на Платона. Лишившись сам, Чечель замислено поклав свою кулю на сукно. Жбурнув через стіл різко, не цілячись.
Куля покрутилася на краю лузи.
Нарешті впала всередину.
За годину ввалився Ковалевський.
Весь у снігу, розпашілий з морозу, але з трофеєм тримав за вуха вбитого зайця.
До столу! заявив, передаючи дичину покоївці, котра взяла тушку обережно, та не гидуючи. Шкуру оббілуйте, дарую!
Недарма гуляли. Платон разом із Мухортовим та дружиною Авакумова дивився на мисливця з висоти другого поверху.
Дарма, панове, дарма. Там кругом вовчі сліди були. Отакі! Серж показав руками. Сіроманця б підстрелити! Та часу ж мало, чорти б узяли!
Управитель саме вийшов на шум.
На цих словах кинув на Чечеля погляд, який зрозуміли лиш вони обоє.
А до гурту цікавих уже квапилася Люсі, затягнута в шовковий турецький халат. Побачивши її, пані Авакумова демонстративно розвернулася й запливла до себе. Тим часом Мухортов уже спішив назустріч старому приятелю, розкинувши руки, аби обійняти вдалого мисливця. Платон ще не знав, вертатися в бібліотеку чи долучитися до вітань. Навіть думки не мав, що супутниця Григоренка чогось хоче від нього.
А Люсі зупинилася за крок. Вдала, що споглядає за чоловічими обіймами. Промовила, ще й так, що Чечель не одразу второпав, до кого звертається: