Безрука, просичала на доньку.
Я не
Цить, кажу! Замовкни! Взагалі мовчи! Киш звідси, роби своє діло, щоб духу твого тут не було!
Позад себе Чечель почув рух.
Що тут таке?
На гуркіт наспів управитель. Відтіснити Чечеля не міг собі дозволити оминув, став між ним та збентеженими жінками.
Криворукі? Так я розпрямлю.
Носок говорив тихо, але жорстко. Його слова найменше сприймалися примовкою. Навпаки, Платон не раз бачив і знав таких людей. Погроза звучала справжньою. Сказане управитель міг втілити навіть буквально, з нього станеться. Уперше за весь час від когось із нових знайомих повіяло небезпекою. Чечель дозволив собі торкнутися його плеча.
Сваріть мене, Мартине Панасовичу. То я винен.
Носок різко розвернувся, кинув:
Ви? У чому? Пане, я б не захищав цих бабів, беруть забагато волі.
Я їх не захищаю. Навпаки, здається, налякав обох. Особливо дівчину.
Налякали?
Ходять чутки про якогось перевертня. Колись давно служив у поліції. Збираю різні страшні історії. Просто цікаво. А жінки тутешні, живуть тут усе життя. Мали б знати. Не думав, що перелякаються.
Хай роблять своє діло. Зараз Носок говорив рівно, спокійно, зиркнув на покоївку, сказав уже без злості: Ворушися, дівко. Там пані чекають, усі дуже хвилюються. Махом, дівко, махом. Ти, Параско, теж ґав не лови. Пані скоро прийдуть, усе перевірять.
Закінчивши давати розпорядження, управитель жестом запросив Чечеля йти за собою.
Коли чоловіки залишали кухню, Платон помітив: мати й донька уникають прямих поглядів. Навіть одна на одну не дивляться.
Справді,
не сваріть їх, мовив, коли вийшли до передпокою.
Не зайве, промовив Носок. Роти пороззявляли, наче панів та пань ніколи не бачили.
Я, схоже, справді їх налякав.
Не ви. Зволите пройти за мною.
Лиш тепер Чечель звернув увагу: управитель вбраний просто, але міській одяг сидів на ньому природно. Носок умів усе це носити, тож нічим не нагадував сільського чоловіка. Чорні суконні штани в тонку білу смужку, під такого самого фасону піджаком сорочка з високим, застебнутим під горло коміром. У теплі´ вуса не падали, далі стирчали перпендикулярно борідці-клинцю, і Платон помітив: вони, як і волосся, тримаються на брильянтині.
Управитель провів до більярдної.
Ця кімната розташувалася в глибині першого поверху, далі за великою дзеркальною залою. Щойно зайшли, Носок підхопив кий жестом професійного гравця, спритно крутнув у повітрі.
Може, партію?
Ви поводитесь у хазяйському маєтку, ніби вдома.
Мені довіряють. Я не нахабнію. То як?
Спокуса розімятися була велика.
Іншим разом. Платон ступив до столу, взяв найближчу до себе кістяну кулю з номером 7, підкинув, зловив, стиснув. Ви не схожі на сільського.
Хіба хтось казав, що я з села? Управитель легенько постукав києм по носку черевика.
Я думав, управителів наймають із місцевих.
Мілкуси мають іншу думку. Він поклав кий на зелене сукно столу. А ви, мушу визнати, досить уважна, спостережлива особа, Платоне Яковичу. Чисто фараон.
Хто? стрепенувся Чечель.
Ну-ну. Носок примирливо виставив руку долонею вперед. Агентів поліції так називають, хіба не знали?
У містах.
Ви ж щойно правильно виснували я міська людина. Мене найняли в самому Харкові. Представник Мілкусів дав оголошення в газету. Я був восьмий кандидат, за мною ще семеро.
Вас відібрали серед пятнадцяти осіб?
Маю армійський досвід, пане Чечель. У мене все по струнці, по ранжиру. Пан Едвін пояснив перебіг своїх думок: ставити управителя з місцевих, наймати тутешнього дядька, хай навіть із повіту погано. Не зможе зупинити крадійство.
Мілкуси так погано думають про тутешній люд?
Я теж не в захваті, кивнув Носок. Крадуть не лише в губернії. Не лише в Харківській, Полтавській чи Київській. Краде вся Російська імперія. Це державна політика, як державна монополія на водку. Мілкуси інші люди, Платоне Яковичу. Знаєте, хто тут усе відбудовував?
Підряд мала фірма Сергія Павловича Ковалевського. Мого доброго знайомого.
Так. А ваш добрий знайомий раптом не казав вам, що на вимогу замовника мусив найняти не місцевих робітників? Тому й зроблено все в строк. Тому й не було надлишкових витрат. У квітні я особисто зловив крадія з місцевих, навмисне прийняв гнилуватий ліс за ціною першокласного. Постачав його сват, бариш навпіл. Тож мені довіряють.
Чечель перекинув кулю з долоні в долоню.
Ви так говорите, наче я вас у чомусь звинуватив чи бодай запідозрив. А ви виправдовуєтесь.
Я балакаю з поліцейським, хіба ні?
Тут я звичайний гість, заспокоїв Платон. Ще й незваний. Мене ж не чекали, не запрошували.
Але поводитеся, мов поліцейський, хіба ні? Нишпорите, зазираєте на людську половину, запитання ставите
А ви, Мартине Панасовичу, тут наче цербер. Бережете якісь таємниці
Цербер, шановний Платоне Яковичу, триголовий пес. Чудовисько, яке охороняє дорогу в царство мертвих.
Ого! присвиснув Чечель.
Дивує освіченість?
Бюся об заклад навіть у найближчому селі знайдеться чимало людей, котрі не можуть написати своє імя, та розкажуть про цербера. Мене дивує вся наша розмова.
Не я її почав.
Ви. Бо я збирався поговорити з місцевими жінками.
Я можу сказати вам те саме, що вони. Тільки вони бояться, бо пережили кошмар не так давно, якихось вісім років тому. До слова, одна з жертв перевертня хрещениця Параски Ярмолюк. Особисте горе, як рідну доньку втратила.