Андрій Кокотюха ПОЛЮВАННЯ НА ЗОЛОТИЙ КУБОК
Глава 1 Безвихідна ситуація
Він ішов на дно швидко і стрімко, як рибальський гумовий човен, пробитий гострим шматком прибережного корча. Потопав, наче найбільший у світі корабель «Титанік» серед нічного океану під час свого першого і єдиного рейсу. Гинув на очах у двадцяти хлопців і сімнадцяти дівчат.
Як на зло, цьогоріч від початку березня жоден із однокласників не захворів. 7-А клас зібрався весь, і тепер тридцять сім пар очей дивляться на того, кому не пощастило. І в жодних очах не прочитаєш співчуття потопаючому.
Черненку, ми всі тебе слухаємо, підбадьорив носатий історик. У голосі вчителя Денис так само нічого втішного не почув. Розкажи нам щось цікаве.
Не знаю я нічого цікавого, буркнув хлопець, стоячи біля дошки обличчям до класу і переминаючись із ноги на ногу.
А мені здавалося, що історія цікавий предмет, історик зробив вигляд, що здивувався. Хтось із однокласників про всяк випадок реготнув.
Прикро ось що: проти історії Денис справді нічого особливого не мав. Часом йому було навіть цікаво слухати розповіді вчителя про різноманітні бої й переможні походи князів та королів. Правда, коли той оповідав про сварки князів між собою, Черненко байдуже дивився у вікно або обережно починав гортати перший-ліпший журнальчик. Про футбол і машини хлопцеві в такі моменти було читати цікавіше, ніж про якусь феодальну роздрібненість.
Ні, історія нормальний предмет. Та й історик у них не такий вже зануда. Є гірші предмети. Візьміть хоч алгебру. Або літературу там постійно змушують вчити щось напам'ять. Може, Денис і вчив би. Тільки всі ці віршики чи шматки класичної прози йому видавалися зовсім нецікавими.
Історія то інша річ. Усі ці давні воїни, богатирі-ратники чимось подобалися Денисові Черненку. Він уявляв, яким треба бути сильним, щоби піднімати ковані мечі та довжелезні списи. Алгебра з її квадратними коренями князівським дружинникам точно не потрібна. Але ж історик зараз не про битви його запитує. І не просить пояснити, чому богатирі мусили займатися спортом
Предмет нормальний, погодився Денис із учителем, аби лиш не мовчати.
О, це вже прогрес! історик пройшовся перед класом, заклавши руки за спину, через що дуже нагадував чаплю. Його в школі так і дражнили Чапля.
Отже, продовжив історик, я недарма стараюся. Але, його худий палець націлився на стелю, я все це не вигадую. Підручники теж складають мудрі люди, які так само нічого не вигадують. Історія, Черненку, залишається в документальних літописах та героїчних епосах. Особливо це стосується історії Київської Русі кінця десятого початку одинадцятого століть. Тому, вчитель повернувся на своє місце, вмостився за столом, підсунув до себе класний журнал, мені хочеться почути від тебе, Черненку, ім'я бодай одного героя того часу.
Людина-павук! вигукнув із задньої парти Ігор Нещерет. Тепер клас вибухнув реготом дружно.
Історик зробив вигляд, що не звернув увагу на цей вигук.
Мені здається, Черненку, ти трошки подумаєш і скажеш усім нам, хто був героєм народного епосу, який оспівував боротьбу русичів із ордами кочівників. А хто такі кочівники, нам скаже Нещерет.
Глава 2 Ілля Муромець і Конан-варвар
Ну, кочівники Вони той кочували Вели переважно кочовий спосіб життя, старанно наморщивши лоба, почав Нещерет. Кочівниками були монголо-татари. У них було велике військо, і це військо постійно нападало на Київську Русь, грабуючи її і беручи в полон жінок та дітей
Поки Нещерет говорив, а історик із непідробною цікавістю його слухав, Денис жадібно нипав поглядом по обличчях однокласників, які сиділи на перших партах. Йому потрібна була підказка. Соломинка, за яку готовий схопитися будь-який потопаючий.
Цю соломинку міг кинути лише Білан.
Максим Білан сидів якраз за першою партою у першому від дверей ряду. Цей зубрила робив вигляд, що нічого не відбувається. Правильно, викликали ж не його, чого б йому ото «паритися». Він точно знає все про ті дурнуваті епоси.
Ніби відчувши на собі пекучий погляд Дениса і немов прийнявши сигнали, котрі той посилав, Максим подивився
що не любив. Але протистояти насильству вважав за обов'язок. Тому, виставивши руки вперед, він з усієї сили штовхнув Дениса, та ще й закричав при цьому на весь коридор. Не чекаючи опору від слабшого за себе супротивника, Черненко раптом відчув, що падає. І наступної миті грьопнувся об підлогу!
Довкола них одразу ж скупчився строкатий натовп. На великій перерві давно ніхто не бився. Точніше, у приміщенні школи взагалі нечасто траплялися подібні сутички. Якщо хлопці не бачили іншого способу вирішити свою суперечку, крім як помірятися силами, вони в супроводі неодмінної групи підтримки йшли після уроків поза школу. А сьогодні Денис Черненко порушив це неписане правило.
Та ще й поліз битися зі слабшим від себе.
Причому слабший не втік дав здачі. Мало того: збив кремезного спортсмена з ніг. Такий бойовик варто подивитися!
Денис прудко скочив на ноги. Глядачі обступили їх щільним колом. Тепер Черненко і Білан опинилися ніби на арені. Один був биком, інший матадором.