Ні. Як?
Персони всі поважні. Головний підрядник губернії. Серж тицьнув себе в груди. Відставний полковник, пенсіонер, інвалід, дружина має невеличку економію. Нащадок відомої фамілії. Нас із ним одна гучна історія звела, аморальна, тоді весь Харків гудів. Федір Федорович же знаний мораліст. Ковалевський посміхнувся у вуса. Лікар Лавров, мови нема, на короткій нозі з батьками міста. Авакумов особа загалом неприємна, але його теж багато хто поважає. Кого ще вітром занесе не знаю. Але ж компанія строката загалом. Знайомі шапочно, крім нас із Мухортовим. І не всі тут усіх переварюють. Ні, мосьпане, гарні дружні компанії так не збирають. Випадкові числа, ага. Лотерея, батенько, лотерея-с
Бомкнув дзвін.
Та де ж чорти Ну нарешті!
З запізненням у півгодини до кортежу підкотила запряжена двійкою крита коляска.
Пасажири не вийшли, доки закутаний у важкий кожух «ванька» не зліз із передка й не прочинив запопадливо дверцята. Зсередини задом наперед виборсався цибатий добродій у хутряній вухатій шапці й високих шнурованих черевиках на товстій підошві. У них були заправлені штани, краї звисали над халявами невеличкими нерівно-округлими дашками. Якби не шапка, що зовсім сюди не пасувала, Чечель міг припустити бачить перед собою іноземця, не звичного до грудневих слобожанських морозів.
Цього бракувало, процідив Серж. Ох, вечеря подяки буде ще та!
Денді розпрямився, пострибав. Знову нахилився. Не допоміг вийти висмикнув із карети не даму, радше дівицю. Одразу кинувся в очі головний убір: так само не по погоді, ніби й не зима. Капелюшок нагадував великий тюльпановий бутон, а крій верхнього одягу дівчини
робив її всю схожою на стебло квітки.
Між ними й Чечелем було не менше двадцяти кроків.
Навіть із цієї відстані Платон побачив: різниця у віці між чоловіком та його супутницею суттєва.
Тато й донька, не інакше.
І сорому ж не має, почув біля вуха.
Хто це?
Мішель Михайло Григоренко. Завод у нього, машини будує, від сіялок до винокурних агрегатів. Мільйонер і бабник.
Мільйонерам можна, спробував пожартувати Чечель.
Аби ще не водив своїх любасок у товариство. Ось, чергова. З цією я його ще не бачив. Хоча ні, він стрепенувся, брешу! Бачив! І не лише я! На неї ж озиралися там, на прийнятті в мера, аж шиї скрутили! Серж знову сплюнув. Люсі´. І додав уже зовсім несподіване: Твою ж мать І тут же перехрестився на купол. Прости, Господи!
Григоренко покрикував на візників ті перевантажували з коляски на сани три великі валізи.
Зіпсували день. Та й вечір теж. Ковалевський взяв у Чечеля флягу, підніс до вуха, струснув, слухаючи, як булькає. Хіба напємося. Гайда, Платоне Яковичу, бо вже застоялися.
Розділ 7. Ласкаво просимо!
Кортеж їхав по Катеринославській .
Полози саней жваво ковзали добре примороженим снігом. Як перетнули міст через Лопань, побігли швидше. Фургон, у якому розмістилися пасажири, мав два невеличкі засклені віконечка з обох боків. Та, крім морозних витинанок, Чечель нічого не бачив. Не витерпів, приклав руку до скла. Тепло не допомогло, віконце замерзло ззовні, тож гріти й хукати зсередини не було смислу. Але навіть крізь візерунки Платон зміг розгледіти похмуру тюремну споруду, коли їхали Холодною горою.
Ураз місто скінчилося, потягнулися засніжені поля, довкола забіліло, і трошки заболіли очі. Чечель облишив марні спроби роздивлятися навсібіч. Умостився зручніше в розкладеному теплому кожусі й дозволив везти себе в невідомість.
Нудьгувати й віддаватися самотнім думкам не давав Ковалевський. Фляга раз по раз переходила з рук до рук, від губ до губ, і з кожним ковтком Серж ставав красномовнішим. Присутність у запрошеному товаристві винокура Григоренка позбавила не лише доброго гумору, а, здається, душевного спокою. Чечель не мав змоги підтримати розмову, бо справді не був аж так обізнаний з персоналіями та звичаями харківської знаті. Тож покірно слухав, лиш час від часу киваючи на знак згоди.
Себе називає на французький манер Мішель. Ну, не догодив йому чимось Михайло! Сорок років, а такий дурний! Та ясно, ясно, що не в тому розумінні дурний, розум має, клепку, без того мільйонщиком би не зробився. Але, мосьпане, такий слабкий до юних німф, що іноді непристойно. До повій чесніше ходити! Чому чесніше, запитаєте? Я вам відповім: бо вуличну дівку, справжню, з жовтим білетом, у пристойне товариство не приводить ніхто. Це як Калігула зробив свого коня сенатором і привів на зібрання, отак виглядатиме. Мішель Який, в сраку, Мішель Мишко` він! Позаочі, звичайно, та все одно Словом, знаєте, з чого почався його капітал? Вигідно одружився. Мав голову на плечах, досі має, казав уже, та все одно Дістав у посаг чималу суму. Дуже гарно пустив її в діло. Уже за пять років був наймолодшим мільйонщиком губернії, має різні медалі, ордени, похвальні листи від височайших осіб. Як думаєте, що встругнув? Загуляв із дівчиськом, яке виграв у карти! Чого дивитеся? Вона сама не була проти. Є такі дамочки, котрих шампанським не пої, дай лиш присмоктатися до багатого коханця. Професійні утриманки. Самі себе речами вважають, тому й дозволяють грати на себе, мов на годинник чи що там ще! Яка різниця ось такій куртизанці, хто далі годуватиме? Був скандал, дружина дізналася однією з перших. Григоренку б загасити, але пожежник із нього поганий. Якось розлучилися, тепер платить з капіталів колишній половині ренту, така домовленість, нотаріус закріпив. А дівчат відтоді міняє, коли хоче.