І то так.
Ковалевський вгадав Чечеля справді зацікавила трагедія восьмирічної давнини. Але більше як поліцейського агента, хай колишнього. Запитав, чи припинилися зникнення й смерті дівчат по тому, як розправилися з паном. Серж не знав. Поцікавився, чи не було більше схожих випадків. Серж і тут не міг нічого до пуття сказати. Не відав також, чи гукав сільський староста Грушівки справника, чи ходив до повітової управи. Виглядало, історію з перевертнем справді народили сільські забобони ось тільки пятеро дівчат дійсно загинули страшною смертю, ще й збезчещені перед тим.
Серж займе себе лісовою прогулянкою з рушницею.
А він спробує інше полювання: прогуляється до Грушівки.
Раптом хтось із тамтешніх захоче говорити про перевертня.
Для сищика нема кращого дозвілля, ніж пхати носа в подібні старі історії.
Це як шахова партія з самим собою.
Запрошені гості виявилися на диво пунктуальними майже всі.
Одні вже розміщалися у головних санях. Високий чоловяга в добротному зимовому пальті з хутряною підкладкою саме підсаджував у фургон супутницю. Верх її підбитого повстю капелюшка сягав чоловікові плеча, і разом вони являли дивну, якщо не сказати кумедну, пару. Вгледівши Ковалевського, мініатюрна жіночка щось сказала кавалеру. Той повернувся, і зі свого місця Чечель розгледів характерні риси, котрі говорили про походження людини, навіть якщо його старанно приховувати.
Лікар Лавров, Семен Миколайович, кинув Серж на ходу, одразу знизив голос, мовби довіряв страшну таємницю. Насправді Лівшиць, Шимон Мойсейович. З вихрестів, самі розумієте. Те, що юдей, у поважних колах давно значення не має. Служить на Сабуровій дачі, не остання там персона.
На якій дачі?
А, ви ж не місцевий. Ковалевський вітально махнув Лаврову. То в нас богоугодний заклад . Для людей із психічними хворобами, да-с. Важлива персона, коли треба когось із родичів та знайомих помістити в безпечне місце.
Хіба психіатрична клініка аж таке безпечне місце?
Даруйте, Платоне Яковичу. Ви, знаю, могли б зробити на своєму місці блискучу карєру. Та аж надто рано, гм, відійшли від справ. Не стикалися з подібним, мабуть.
Ох, Сергію Павловичу, любите говорити натяками.
Повірте присяжному засідателю з досвідом, мосьпане. Скільки разів слухали справи, де підсудного, зазвичай душогуба чи насильника, адвокати виставляли неосудним. Для того треба небагато. Покласти на Сабурову дачу, під нагляд такого ось лікаря, як наш Лавров. А бувало навпаки: навмисне, мало не силоміць запроторять туди когось із рідних. Переважно про спадщину йдеться в тих випадках. Напише лікар папірець, і все: заповіт не дійсний, складений хворим на всю голову.
Лікар Лавров таке практикує?
Я для прикладу, мовив Ковалевський. Цей добродій ще нічого. Ми ж стикалися не раз, він теж у присяжних.
Хіба юдеїв
Хре́щений він, перервав Серж. Отже, православний. І росіянин за пачпортом. На лиці, скажете, написано так у нас не читають, чого не слід. Коли вже до того дійшло, так Семен Миколайович теж присяжний, у списку запасних. Але й тут усе гаразд, ценз осілості давно пройшов . І, звісно, якщо в суді фігурувала така особа ну з Сабурової дачі Лаврова до подібних слухань не долучали, хіба покличуть свідком.
Поки говорили наблизилися до саней. Ковалевський розтікся посмішкою, взяв простягнуту руку лікаря у свою, прихлопнув другою зверху, струснув.
Бачте, де б ми зустрілися. Як ся маєте? Пацієнти з розуму не звели-с?
От ніхто, крім вас, отак не жартує, спокійно відповів Лавров. Придумали б про мене щось новеньке, Сергію Павловичу. А ви глянув на Платона.
Мій добрий друг, Чечель Платон Якович. Ми холостякуємо, реготнув Ковалевський.
Потиск руки психіатра виявився коротким і на диво міцним.
Моя дружина, Ольга Янівна. Новий знайомий ступив набік, аби дати змогу привітатися.
Холодно, долинуло з фургона. Прошу пробачити, панове, що не виходжу до вас.
Скоріше б уже поїхати. Лавров хекнув на руки, натягнув рукавички.
Лізьте, грійте супружницю, мовив Серж, одразу після того втративши до лікаря інтерес.
Широко розкинув руки.
Голосно, на всю площу вигукнув:
О-о-хо-хо-оо! і посунув назустріч статному вусаневі у важкій полковничій шинелі.
Той загорлав радісно у відповідь, скинув башлик, під яким виявилася вовняна папаха, і стиснув Ковалевського в обіймах. Чоловіки тричі почоломкалися, потім відступили на крок один від одного.
Полковник Мухортов, лейб-гвардії кавалерист! представив Серж. У відставці полковник все одно лишається полковником!
Та ти що! прогудів вусань. Мудре спостереження! Знав би, що з тобою їхати, взяв би запас, дорога холодна!
Що ж знати! Ковалевський жестом фокусника висмикнув із кишені флягу. Ти як тут опинився? Не думав, не гадав!
Ох ти! радісно крекнув Мухортов, простягнув руку.
Федір Федорович! почувся позад нього різкий, повний докору жіночий голос.
От Господи буркнув полковник, розтягнув лице в широкій, зовсім не офіцерській посмішці, повернувся. Наталю Дмитрівно, хіба не бачиш, кого нам Бог послав!