Але не перед Новим роком, коли більшість людей, багатих та бідних, самотніх та сімейних, намагаються не розбігтися хто куди, а зібратися докупи. Різдво зустріли тихо, як належить. Новий рік вітатимуть салютом із шампанського. Хай до самого свята два дні. Проте відчуття свята, важливості моменту, коли один рік змінює наступний, а отже є надія на нове й краще, набагато важливіше. І важкою гирею тримає за ноги, сковує рухи, не пускає.
Їдемо. Платон підвівся.
Ай браво! Серж задоволено ляснув його по плечу. Піду, розпоряджуся, хай візника шукають.
Уже у дверях Ковалевський зупинився, підніс пальця, щось згадавши.
Напевне будете мати ще й додатковий інтерес. Маєток не палили, підірвали.
Так, ви говорили. Бунтівники.
Інші садиби палила голота, кивнув Ковалевський. Так їм, панам-гнобителям. Але в Грушівці своя причина. Там усім миром пішли, староста й піп тамтешній народ зібрали та повели. Маєток рвонули, бо нищили перевертня. Темний у нас народ, їй-бо.
Розділ 6. Кортеж із шанованих містян
Виїзд організували як належить за найвищим рівнем.
Як зазначалося в записці, доданій до запрошення, о восьмій ранку на площі біля Благовіщенського собору на гостей чекали закладені, спеціально орендовані сани. Екіпажі складали невеличкий кортеж. Перехожі озиралися, думаючи-гадаючи, що ж то за важливі особи й куди це вибираються в мороз.
А грудневий морозенко припікав носи, вуха й щоки. Сніг падав уже третю добу, вдень не густо, сказати б символічно. Сніжинки повільно, ліниво спускалися на шапки й коміри, блищали на сонці, танули в теплих приміщеннях швидко. Часом виглядало, їх здуває із дахів, нема снігопаду. Проте з пізнього вечора сипало густіше, уночі вітер оволодівав містом, влаштовуючи сніжинкам шалений танок вулицями, провулками й закручуючи кадрилі в глухих дворах. І кожного нового ранку мовби давав танцівникам спочити. Двірникам підкидав роботи: кректали, бурчали, лаялися, та все ж чистили центральні вулиці й двори. Господарі ж приватних садиб плювали на долоні, брали лопати й впрягалися самі розуміючи марність зусиль, адже вночі сніг знову заявить свої права на звільнені території.
Санні екіпажі були закритими, але тонкі деревяні стіни не тримали тепло. Та подбали: усередину, на лавки, вклали важкі теплі кожухи. Дбайливий Серж все одно прихопив флягу з коньяком, тож обіцяв Чечелю легку дорогу. З речей мав при собі чималу валізу. Туди запакували його фрак і фрак, який дібрали Платонові, а ще білі валянці з високими халявами, теплий башлик і кожушок.
Мисливське, пояснив, як збирався. Там ліс недалеко. А в лісі зайці бігають. Коли ще виберуся.
Думаєте щось вполювати?
А хоч просто так із рушницею лісом походжу! Що там робити до вечора? Нудно буде, вже відчуваю. Кажу ж гайда зі мною.
Фрак мені знайшли, посміхнувся Платон. Мисливське вбрання навряд.
Зброю Ковалевський примостив окремо, у сани, біля себе. Він уже встиг показати Чечелю свою невеличку колекцію. З девяти рушниць різних марок і калібрів він вибрав у дорогу двоствольний «зауер», новий, куплений минулого року, але вже обстріляний господарем. Серж розібрав його, старанно змастив, поклав у спеціальний футляр. Коробку з патронами заховав на дно валізи.
Коли вовтузився з рушницею, коротко переповів Чечелю історію про грушівскього перевертня, у яку сам слабо вірив. Сприймав її виключно як
мисливську байку й постійно списував на легковірний затюканий забобонний народ.
Нічого нового Платон не почув. Розповідь справді нагадувала страшну казку, з тих, що діти люблять переповідати одне одному пошепки, проти ночі, у кімнатах, при світлі свічки або каганця. Нібито на грушівських дівчат заглядався сам економ, пан Завадський. Звісно, підбивав на блуд, а дівчата порядні, цнотливі, виховані в пристойних богобоязних родинах. І якось зникла одна з дівчат, котра нібито відмовила Завадському. Потім люди знайшли її в лісі, зґвалтовану, пошматоване тіло, перегризене горло. Коли в такий спосіб замордували вже третю юнку, місцеві пошепки заговорили про вовка в людській подобі. І цей перевертень ніхто інший, як пан Завадський.
Терпець урвався після пятої жертви: священик піддав вовкулаку анафемі, а дорослі чоловіки пішли війною на маєток. Дуже вдало склалося: уже не першу садибу в окрузі трощили. Самого хазяїна прохромили вилами, бо в інший спосіб перевертня не знищити. Хіба срібною кулею, але взяти на гостряки простіше. Будинок підірвали, аби розвіяти лігво перевертня за вітром.
Дикість, згодьтеся, мовив Ковалевський по завершенні.
Може, привід знайшли, гмикнув Чечель. Для бунту, виправдати ж треба.
Чому інші не шукали, громили панське просто так?
Ну, не просто так, Сергію Павловичу. На поклик революції. Мені ось не далі як чотири роки тому довелося мати справу з одним таким. Руйнівники світу, більше їх ніщо не цікавить.
Так чи інакше, Мілкусам тут пощастило.
У чому?
Не забобонні-с. Бо ж із іншого світу, цивілізованого. Не зупинила того пана Монте-Крісто погана слава Грушівки. Та зважив на неї, сторгувався із Завадським за сущу безцінь.
Ваші робітники не боялися?
Кого цікавлять їхні страхи, мосьпане? Поставили працювати, поклали платню.