Чечель перевів погляд на вогонь у каміні.
Вам який інтерес мене попереджати? спитав, не повертаючись.
Вони поляків так само бачать ворогами, пояснив Ковалевський. Ми ж поляки наполовину.
Хочете сказати ми з вами в одному човні?
Міркую вголос.
Серж примостив горнятко з теплою кавою на столик.
Підвівся, взяв кочергу, поворушив у каміні.
Акуратно поклав поліно, подумав примостив поруч друге.
Жаль, що не захоплюєтесь полюванням, Платоне Яковичу.
Чого ви раптом знову про полювання?
Бо люблю. Він знову посунув поліно кочергою. Тягне до справжнього. Звідки то в мене не відаю. Але розпалиш вогонь у лісі, восени чи взимку. Як перегорить, закинеш у гарячий попіл кілька картоплин. Наштрикнеш шмат сала на ножика, хай смажиться, жирок крапає на вугілля, шкварчить. Запахи, запахи Серж апетитно потягнув носом. Горілка у флязі, не казенна, домашня. Чиста, мов сльоза немовляти. Так сидиш, слухаєш тишу, ніби ти сам. Спокій.
Смачно розповідаєте.
Є привід трошки погуляти з рушницею. Ковалевський розпрямився, повернувся назад у крісло. Запросили тут на вечерю подяки. Недалеко, Валківський повіт. Хоча зараз снігу насипало, тридцять верств їдеш, мов усі півсотні Цікава історія, між іншим.
Що за історія? Чечель зрозумів бажання й потребу господаря змінити тему.
Чули щось про День Білої Ромашки?
Звісно. Навіть колись купив букетик на вулиці .
Тут мали щось таке, перед нинішнім Різдвом.
Чекайте. Платон кліпнув очима. День Ромашки ніби весною
Кажу ж подібне. Назвали Днем Орхідеї, то зимова квітка. Христя їх любить, вдома є невеличка оранжерея. Ковалевський пригубив уже зовсім вистиглу каву, скривився, відсунув горня ближче до краю столика. Значить, з нагоди Різдва завжди є прийняття в міського голови.
Найдостойніші громадяни міста.
Нехай вам, мосьпане мій, дуже вже ви іронічні-с. Серж погладив пишні вуса, крекнув, мостячись затишніше. Кращі, не кращі Усі під Богом ходимо. Не останні, давайте так скажемо. І була там нова особа. Молода, двадцять три роки, а вже знаменита.
Хто така, чим знаменита? Чечель питав винятково із ввічливості, підтримуючи розмову.
Віком, Платоне Яковичу, і знаменита! Ковалевського історія помітно запалювала. Серафима Мілкус, як у дівоцтві не знаю. Бог із ним, із дівоцтвом! Тут цікавіше, хто чоловік! Сам Монте-Крісто, чули?
Нехай вам! Чечель мимоволі перейняв манеру господаря. Ніхто не одружується з героями із романів мсьє Дюма..
Тим не менше, мосьпане, так охрестила Едвіна Мілкуса французька преса! прозвучало це так урочисто, мовби йшлося про когось із близьких родичів самого Ковалевського. Мільйонер, який взявся нізвідки. Старший за дружину років на двадцять, коли не більше.
Нічого дивного. Не бачу мезальянсу.
Звісно, є всі підстави підозрювати молоду особу в шлюбі з розрахунку. Врахуйте, чоловік паралізований. Дружина возить його на інвалідному візку. Та помре, пишуть, не скоро. Вище пупа` все здорове й міцне. Гімнастику виконує, для мандрівок зробили спортивні прилади, спеціальне замовлення. Можна розбирати, вкладати у валізи, возити в багажі.
Якщо Платона й зачепило, хіба трошки.
Кажете, французькі газети Мілкуси французи?
А я про що! Ковалевський гучно ляснув долонею по шкіряному бильцю. Ніхто до пуття не знає, хто Мілкус та звідкіля взявся! До Парижа приїхав із Берліна. До Берліна жив у Римі. До Рима з Відня. Сам каже приплив із Америки. З Серафимою здибався на кораблі, її найняли доглядальницею. Зайшла на палубу сестрою милосердя, на берег ступила вже дружиною свого підопічного.
Таке теж трапляється. Не лише в любовних романах.
А як вам ось це: коріння мільйонерки десь тут, на нашій Слобожанщині!
Світ водночас тісний та великий.
Мілкуси купили садибу під Валками. Ще рік тому їхній повірений залагодив оборудку. Так сталося, я отримав підряд, треба було багато й швидко забудувати. Знаєте, не знаєте коли сталася ота катавасія, бунт, революція, хто як назве А! Серж знову ляснув по бильцю. Селюкам різні баламути накрутили хвости. Кинулися громити маєтки, економії . Грабували, палили, а в Грушівці, є там таке село, забудову якийсь відставний сапер-паскудник рвонув динамітом. Я трошки знав грушівського економа, пана Завадського. Помовчав хвилину. Мужики взяли на вила.
За що?
Пан Серж розвів руками. Дружина по тому прожила півроку. Сини поховали, плюнули на все і всіх, забралися геть із тих країв. Садиба стояла привидом, там навіть волоцюги час від часу зимували. Кому таке продаси? Аж раптом Мілкус розшукав Завадських, вдарили по руках.
Нащо розвалена садиба тому Монте-Крісто?
Не йому, терпляче вів Ковалевський. Кажу ж, Серафима його відшукала в наших краях коріння. Вмовила чоловіка влаштувати тут резиденцію. А мене підрядили за дванадцять тисяч
рублів зробити з руїн лялю. Проєкт надіслали, кажуть, Серафима сама креслила. Ну, чи архітектору говорила під руку, швидше за все так.