Наші обставини?
Так точно, відчеканив Кулагін. Наші з вами. Чи ваші особисті. Для вашого ж блага вам краще не фігурувати в рапорті, який буде написаний мною завтра. Мені відтермінували його через ось це. Він гойднув пораненою рукою. Для мого святого спокою теж. Уявіть собі очі мого начальства, коли я признаюся: фонограф використав за рекомендацією Платона Чечеля. Нарешті, як казав раніше, про ваше перебування в Харкові краще взагалі не розводитися.
Серж закректав, теж підвівся.
Платоне Яковичу, не найгірша ідея. Подаруйте вже Олексієві Кузьмичу трошки слави.
Якщо Олексій Кузьмич, казенна государева людина, не погребує прийняти її з рук небажаної особи. Чечель теж підвівся.
Не любите ви нас, Платоне Яковичу.
Ви мене так само, пане ротмістр. Не ви персонально
Та досить, зрозумів. За щасливе завершення, панове. Будемо здраві!
Розділ 5. День Орхідеї
Господар і гість лишилися вдвох, умостилися біля каміна. Кулагін пішов одразу після свого тосту, і Ковалевський
не надто його затримував. Чечеля новий знайомий взагалі дивував власним, не зовсім зрозумілим сприйняттям світу. В Сержеві одночасно вживалися бурхливість життєлюба й розважливість багатого підрядника. Він міг піти на якусь авантюру але лиш там, де не йшлося про заробляння капіталу. Ще він був неприхованим монархістом і водночас погано втаював нелюбов до государевих слуг, поліцейських та жандармів.
Але при всій нелюбові охоче виступав присяжним на суді.
Дуже тішився з можливості самому вирішувати, хто з підсудних винен, а хто ні. Навіть якщо лишався в меншості й не погоджувався з вироком, усе одно був задоволений: адже висловив власну думку на правосуддя.
Слизький тип, мовив Серж, коли за ротмістром зачинилися двері, і тут же додав: Але не найгірший з цієї братії у блакитних мундирах.
Мені здалося, він хотів подружитися, припустив Чечель.
Хіба?
У них це значить завербувати.
Агентом? Вас?
Хтозна. Може, і вас, повів плечима Платон. Уявіть собі тріумф харківського жандарма. Якому вдалося схилити на свій бік шановану в місті, та беріть більше у губернії, людину. А раптом і мене.
Від вас йому який зиск?
Не знаю Приборкання непокірного
Ох, Платоне Яковичу. Не довіряю службовим собакам. Уже не вперше на памяті Чечеля «єрофеїч» або інше міцне розвязувало Ковалевському язик і він сипав крамолою. Сам же мисливець. Знаю: ти ведмідь чи вовк доти, доки на тебе не спустили псів. Але нехай вам, у ротмістра інша мета. Ми з вами її почули. Видав ваші заслуги за власні, дістане якусь медаль. Чи вдостоять височайшої похвали. Нехай вам, нехай. Серж сьорбнув кави. Мене більше хвилює, що там Кулагін плів про війну.
Не плів. Війна на носі.
Та вона вже давно на носі! Ще як японці надавали нам щиглів десять років тому.
Государю імператору. Не нам.
Ковалевський розвернувся до Чечеля в кріслі всім корпусом. Щезла пяна бравада, очі звузилися, блиснув вогник.
Нам, мосьпане. Нам. Хай навіть ви відділяєте себе від держави, у якій народилися. Ми з вами тут живемо. Нам залежить від політики, яку провадить Петербург. Ми повинні зважати на всі зведення законів та виконувати їх. І якщо ви, палець націлився на Платона, не хочете воювати з Японією, Німеччиною, чортом лисим, бо війна не відповідає вашим інтересам, на вашу позицію ніхто не зважить.
Мій пращур був наказним полковником Ніжинського козацького полку.
Що з того? Коли то було? Двісті років тому? Де той полк? І якій владі служив ваш пращур, про це теж не забувайте.
Я не забуваю про вольниці, Сергію Павловичу.
Забудьте. Ми, Ковалевські, походимо зі шляхти Катеринославського намісництва. Знаю наш родовід, вивчав генеалогічне дерево. Ми навіть герба мали, все збираюся відтворити й приладнати на фасад. Дві сотні років тому були там само, де і ваші прадіди. Потім жалувані грамотою імператриці. Російські дворяни, у кількох поколіннях. Усе, що робиться в імперії, маємо приймати як своє.
Пуста розмова. Чечель справді шкодував.
Не пуста. Серж затявся. Бо озиратися вам, Платоне Яковичу, треба не на охоронне відділення. А на осіб, котрі звуть себе інтелігенцією.
Ви про що зараз?
Клуб російських націоналістів. Чули?
Ви про київський? Чув. На щастя, лише чув.
До дідька Київ, у Харкові вже теж є відділення. Мені пропонували долучитися, бо ж треба членські внески. Глянув їхній статут. Знаєте, хто найбільші вороги, з ким треба боротися, від кого найбільша небезпека? Від мазепинців, Платоне Яковичу. Тих, кого вони іменують свідомими українцями. Діяльність таких, будь-яка, є антидержавною по суті своїй. Адже розколює народ російський, сіє смуту. І все це, палець багатозначно хитнувся, напередодні війни. Про яку теж говорять, вважайте, відкрито. Як про шанс, розумієте?
Не зовсім. Шанс для кого?
Для держави, Платоне Яковичу. Виявлять тих, хто розколює суспільство напередодні війни. Складуть списки. Передадуть, куди треба. Ще й на суди ходитимуть, вирокам плескати. І допоки вони, блюстителі державних інтересів, свої списки неблагонадійних не склали, вам не слід озиратися на жандармів. Їй-Богу, не до вас їм. Так що, Серж знову відкинувся в кріслі, візит Кулагіна це лише візит Кулагіна. Не більше.