Злодії пручалися, але Ферда тягнув їх щосили, й скоро вся процесія була в мурашнику.
Ура! закричали наші, коли їх побачили. Ми врятовані! Ось ведуть нам бранців, і ми зможемо обмінятися!
І мали рацію. За бранців муравлики дістануть назад свої лялечки. Одного мурашку під душем вони одліпили від інших, а решту скільки це їх було? ага, сорок девять, одвели до вязниці.
Ти підеш, сказали тому одліпленому, до себе в мурашник і скажеш там: якщо ваш мурашник не поверне нам усі вкрадені лялечки та ще не заплатить хоча б двадцять своїх лялечок на штраф, то бранці залишаться у вязниці. Ми покараємо їх позавиваємо їм вусики.
Щоб ви знали, завиті вусики найбільший сором для мурашки. З ними вони б до смерті на вулицю не показалися.
Тож іди, а завтра принеси нам відповідь! Біжи, бо скоро вечір, а ми замикаємось і йдемо спати.
ПРО СТАРУ КОРОЛЕВУ
Рано-вранці весь мурашник прокинувся від грюкоту у ворота. Відчинили мурашки й побачили, що надворі стоїть тихий, незвичайний натовп: загін носіїв з лялечками, а перед ними чи можна повірити власним очам? власною особою королева
чужих мурашок.
Велична постать королеви була в королівських шатах з довгим шлейфом, на шиї сяяло намисто з уламків надкрилля найкрасивіших жуків, а на голові корона з кольорової луски метеликових крилець. Обабіч королеви стояли покоївки. Підтримували її. Стара була сердешна королева, ледве стояла, й ноги в неї підламувалися.
Прийшла я до вас просити ласки для своїх підданих, сказала вона тремтячим голосом. Ми повернемо вам ваші лялечки. Ось вони. Але штраф заплатити ми не можемо.
Е, ні! Це ми ще подивимось! Так дешево ви не відбудетесь! вигукнув Трумбелінек.
Однак його одразу ж спинили:
Хіба ти не знаєш, що мусиш мовчати, коли говорить королева?
Справді, ми не можемо вам дати на штраф наших двадцять лялечок, як ви зажадали. Просто тому, що у нас їх немає, говорила королева майже пошепки.
Ой лишенько тяжке. Я вже стара, не можу нести яєчка, й тому в нас зовсім не родяться нові мурашки. Мурашник наш руйнується, нам потрібні мулярі. Ми голодуємо, нам потрібні мисливці. Єдина наша надія це дві лялечки, які ще в нас лишилися. Сподіваємось, що з них народяться нові королеви, промовила вона з ніжністю.
Тоді ми будемо врятовані, додала королева тихо із замріяними очима. Нові королеви почнуть нести яєчка, в мурашнику знову будуть дітки й лялечки, а з них уже народяться нові мурашки. Не гнівайтесь, що ми хотіли вкрасти у вас кілька лялечок. Не було в нас іншого порятунку. Ми хотіли допомогти нашому мурашнику.
Тут від слабості вона заточилася, й хтось із слуг швиденько приніс їй стільчика. Королева сіла на стільчика з соромливою усмішкою.
Нянечки з Фердиного мурашника втирали сльози, так вони розчулилися, а Трумбелінек голосно шморгав носом.
То ви нам, королево, повертаєте всі наші лялечки й хочете, щоб ми вам повернули ваших полонених? спитав Ферда, що єдиний тримався спокійно.
Авжеж, повернемо, сумно прошепотіла королева, затуляючи рукою очі.
А знаєте, що ми зробимо? промовив до неї Ферда. Ми вам допоможемо. Трумбелінку, перелічи лялечки, які нам повернуть, чи всі тут є, а ти, Куриголоску, виводь полонених! наказав він.
Мурашник схвально загув.
Звичайно, допоможемо! кричали всі.
Чужа королева не могла цьому повірити й тільки збентежено всміхалася.
За мить прийшов Куриголоско з полоненими. Вони вже всі були одліплені й умиті. Тільки Трумбелінек ще не впорався зі своєю лічбою. Раз у нього вийшло сорок три, вдруге пятдесят, а втретє сорок девять з половиною. Тож довелося взятися до цього Куриголоскові.
Пятдесят сім, сказав він високим голосом, і це було правильно.
Лялечок швидко віднесли в спочивальню.
Ми вас проведемо й усе вам полагодимо! заспокійливо сказав Ферда.
Королеву посадили на ноші й пішли з нею великим почтом до її мурашника.
І при цій великій метушні ніхто не помітив, чи видно в деяких повернених лялечок крила.
І, мабуть, це було добре. Може, якби всі позбігалися до лялечок, знову сталося б щось лихе.
Двох найвродливіших мурашок-женихів було вже призначено для двох наречених із сусіднього мурашника. Скоро по них прийшли посли й розповіли, що там народилися дві прекрасні наречені, але стара королева не хоче пускати їх назовні, щоб вони десь не відлетіли. Тому весілля буде в мурашнику, й панове женихи мають летіти просто до них у мурашник.
Обох женихів начистили до блиску, щоб вони були ще кращі. А королева прислала їм трохи парфумів, щоб вони добре напахались.
Раптом хтось закричав:
Уже летять! і показав угору над лісом.
Над високою ялиною пливла густа хмара. Вона вирувала, крутилася, тремтіла. Оддалік, так само високо в повітрі, здіймалася інша така ж хмара... Це були рої женихів і наречених, які вже вилетіли з інших мурашників.
Дзззз... задзижчало й зашуміло раптом над нашим мурашником, аж усі принишкли й приплющили очі. Коли ж отямились і роздивилися навколо, біля них не було жодного жениха, жодної нареченої. Усі полетіли високо вгору до весільних роїв. Там вони й залишаться з іншими і вже ніколи не повернуться.
Тільки ті два найвродливіші женихи полетіли просто до сусіднього мурашника, де на них у замкненій кімнаті чекали дві наречені, майбутні королеви.