Куриголоску, збирайся, будеш вартувати біля нянечок! наказали йому.
І Куриголоско пішов. Нянечок неодмінно хтось повинен супроводити. Коли вони йдуть з лялечками на сонечко, хтось завжди має стежити, щоб їхня дорога ноша не пропала. Досить нянечкам забалакатись і маєш лихо. Ворог може чигати за найближчим камінцем, і спробуйте наздогнати його тоді, як він тікатиме з украденою лялечкою!
Куриголоско йшов вартувати вперше. Було йому це дивно.
Я взагалі не знаю, що робитиме злодій з украденою лялечкою? питався він високим голоском у нянечок.
Що він робитиме? Те саме, що й ми. Ходитиме з нею на сонечко, як і ми, вигріватиме, щоб лялечці всередині гарно спалося й щоб потім з неї вийшов гарний і здоровий мурашка, пояснювала йому найстарша нянечка.
А той новий мурашка від них накиває пятами! переможно докинув Куриголоско.
Де там! заперечила йому нянечка. Розумієш, коли такий мурашка вилізе з лялечки в чужому гнізді, то він не знатиме, що він у чужому гнізді. Там, де виліз із ляльки, там, значить, він народився, там і його дім. І одразу ж почне працювати в тому мурашнику, в якому народився, і навіть не подумає, що належить до іншого. Тому мурашки, в яких удома мало робітників, ходять красти лялечки, щоб їм з таких накрадених лялечок виросли старанні робітники.
Отакі справи. Тепер ми всі знаємо, чому з нянечками повинна завжди ходити охорона.
Обережно й помалу вийшли нянечки того дня на сонечко, тихесенько порозкладали лялечки, й самі теж почали вигріватися. Тут раптом Куриголоско запищав:
Ходіть сюди, ходіть сюди, оця лялечка має крила! і показував на одну лялечку, хоч мав у цей час вартувати.
Це велика подія. Муравлик з оцієї лялечки вже має крила. Биймося об заклад, що скоро вже з лялечок почнуть вилуплюватися мурашки.
Дівчата, а йдіть подивіться, як це ми самі не помітили?
Усі нянечки збіглися до лялечки, під плівкою в якої ледве виднілися крила.
Справді, подивіться, Куриголоско не помилився. Тут, і тут, і там уже видно крила. Ура! Мабуть, і в інших наших лялечок уже скоро будуть крила!
Швидко обернулися до лялечок і скамяніли від жаху. Лялечок не було. їх украли.
Вибухнув
плач і нарікання.
Куриголоску, це ти винен! накинулися засмучені нянечки на Куриголоска.
Навіщо ти нас кликав? плакали.
Ми будемо на тебе скаржитись, погрожували нянечки й мало не набили його.
Так завжди буває, коли щось станеться, одразу ж шукають, на кого б скласти провину.
Тільки Куриголоско, бідолаха, нікому нічого не вичитував і тихо, але високим голоском шептав:
Це нещастя, це нещастя!
Дуже сумні повернулися вони додому.
ХТО ЗВЕЧОРА ПЛАЧЕ, ТОЙ УРАНЦІ СКАЧЕ
Що мали робити? Чи вистежувати, чи починати війну? А проти кого? Адже злодії не відомі.
Найдужче плакав Куриголоско бідолаха був би всі очі виплакав, якби не прийшов Ферда й не втішив його:
Не плач, Куриголоску, ми все владнаємо! Ходи зі мною, зробимо це так, щоб ніхто не бачив!
Куриголоско витер сльози й робив усе, що наказував йому Ферда. Спершу вони знайшли кілька деревяних цурок, таких завбільшки як лялечки. Потім пішли до спочивальні, набрали там пелюшок і загорнули цурки, щоб ті були схожі на справжні мурашині лялечки. Потім привязали всі «лялечки» до одного каната, взяли з собою ще горщик з клеєм і побігли на місце, де сталася та велика крадіжка.
Там цурки-лялечки намазали клеєм, поклали на землю, а самі полягали віддалік і вдали, ніби сплять.
Ще й хвилини не минуло, а вже з-під усіх травинок і листочків навколо почали виглядати мурашки-злодюжки.
Які чудові лялечки! говорили вони між собою.
Але ніхто з них не наважувався підійти всі ще ховалися.
Починай хропти! зашептав Ферда. Вони посміливішають.
Зараз, потихеньку відповів йому Куриголоско.
І вони обидва одразу ж почали хропти, наче на змагання. Один хропів басом, а другий як пищик, проте лунало це навіть краще, ніж коли радіо грає щось до танців.
Пора! тихо скомандував ватажок мурашок-злодіїв.
Йому здалося, ніби Ферда й Куриголоско заснули так міцно, що їх і гарматний постріл не збудить. На команду ватажка всі повиходили із схованок і кинулись
до лялечок. Кожен схопив по одній і...
Трах! Бах! Усі як один попадали, бо лялечки були привязані до каната.
Кидайте їх, тут якийсь підступ! крикнув ватажок. Додому!
Він хотів був пустити свою лялечку й тікати. Ні, мурашечко, думаєш, що так ми тебе й пустимо! Тепер залишишся приліплений!
Поможіть! репетував переляканий ватажок.
Поможіть! кричали інші приліплені злодії, аж чути було в їхньому мурашнику.
Кожен би злякався, якби почув щось таке, але в мурашнику злодіїв зраділи.
Чудово! Наші друзі знайшли таку силу лялечок, що нас кличуть на допомогу, бо самі не здужають їх принести.
І побігли на поміч. Не дали приліпленим мурашкам навіть слова сказати.
Знаємо, знаємо, що робити, кричали вони й хапали лялечки, щоб допомогти їх віднести до свого мурашника.
Та горенько! Лялечки їх приклеювали й не відпускали. Тепер і нові мурашки кричали: «Поможіть!» Кликали нових товаришів, і ті теж ліпилися. У Ферди за мить на канаті (слово честі, не брешу) було понад пятдесят мурашок.
А тепер гайда до нашого мурашника! закричав їм Ферда.