Цьому я вже ніколи не повірю! вигукнув Ферда.
І справді, цьому він не вірив. Де ж би таки джміль зміг лізти носом? Мабуть, уже й не знає, що говорить.
А дядько вже й справді не говорив.
Він співав:
Тричі по три девять, а хто гуде ведмідь!
І раптом почав сперечатися сам із собою:
А чому це ведмідь? Адже джміль також гуде! А чи може ведмідь лізти носом? Не може. То тільки я носом...
А насправді він був радий, коли Муравлик допоміг йому вилізти на квітку звичайнісіньким способом.
Нагорі дядько пив. Довго пив. А коли допив, то знову почав колобродити:
Побиймося об заклад, Фердо, що я стоятиму на голові до шістдесяти!
Ну, тоді, пане Джмелю, вам можна йти працювати до цирку! підюджував його Ферда, бо самого брала цікавість, як то воно буде.
А я це зроблю ще краще! Ну, лічи! розхрабрився Джміль і став на голову.
Один... почав лічити Ферда, але не встиг він сказати «два» Джміль упав на траву. А коли Ферда сказав «три» Джміль спав як убитий.
ПРО ТЕ, ЯК ДАРЕМНО ПРИЇХАЛИ ПОЖЕЖНИКИ
«Що, коли його збудити? Мабуть, він зрадіє», сказав собі Ферда й приклав трубу до вуст. Добре надув щоки й засурмив сплячому дядькові у вуха те єдине, що вмів: «Трааа-тааа! Трааа-тааа!» Вийшло так, наче пожежники їдуть.
А Джміль на те тільки повернувся й забурмотів:
Тричі по три є ведмідь, а хто гуде, той джміль.
І спав собі далі.
Ферда знову засурмив: «Трааа-тааа! Трааа-тааа!» наче їдуть пожежники.
Джміль тільки прошепотів:
Хто гуде той девять...
І навіть не ворухнувся.
Ферда знову приклав трубу до вуст, але засурмити не встиг. Бо тут сталося таке, чого ніхто не чекав. Від лісу раптом долинуло зовсім слабенько: «Трааа-тааа!» Ніби луна. Якусь хвилину було тихо, а потім почулося трохи голосніше, а тоді й зовсім голосно: «Трааа-тааа!» Це вже була не луна.
З лісу вихопився віз пожежників, запряжений червоними кониками, а на возі сиділи жучки-тріскунці з пожежницькими шоломами на головах, і просто до Джмеля.
Ось де горить! закричали тріскунці.
Не встиг Ферда їм і слова сказати, як вони почали щосили лити воду з шлангів Джмелеві на спину.
Вони
подумали, що то вогонь! Коли б вони почекали, Ферда їм міг би пояснити, що в усіх чорних джмелів на спині є така жовтогаряча пляма, яка наче горить. Але тріскунці вже поливали з шлангів так, що й мертвого збудили б.
Джміль підскочив як опечений. Він тяжко образився й уже не хотів навіть бачити Ферду. Віддай, мовляв, сюди трубу, я тебе знати не знаю! Ач який одразу ж на мене пожежників кликати! І не встиг Ферда опамятатися, як Джміль продав його першому ж, кого побачив, жукові-жужілці Мясолюбові. Й Ферда знову думав: «Треба тепер слухатися жука-жужілки», і пішов за тім покірно, мов ягня.
ЯК НЕ МОЖНА ПОВОДИТИСЯ З РУШНИЦЕЮ
Через плече в жука-жужілки Мясолюба висіла величезна рушниця, на ногах він мав мисливські чоботи-скороходи, а на спині в нього погойдувався патронташ.
Іди, йди, підбадьорював Мясолюб Ферду. Я заведу тебе в мою квартиру, а ввечері підемо на полювання. Ворушись, не відставай, моя хата недалечко.
І пішов у своїх чоботях-скороходах уперед, а Ферда мусив бігти поруч, щоб устигати за ним.
Гей, ти, візьми в мене оце! жук раптом кинув Муравликові на плечі свою рушницю, а за рушницею й патронташ. Ой, які ж вони були важкі! Тепер бігти поруч з довгоногим жуком було ще важче.
Гей, ти, як там тебе, а чи вмієш ти апортувати? обернувся жук на бігу до Ферди.
Апо... що? заїкнувся Ферда, ледве зводячи дух.
Апортувати. Ну, приносити звіра. Приносити, як пес, хазяїнові те, що хазяїн застрелить, роздратовано сказав жук. Не розумієш? Я тобі поясню. Поглянь! Коли мисливець побачить якогось звіра, він бере рушницю й стріляє. Бабах! Звір падає, а пес біжить по здобич, бере її в зуби й приносить. Це називається апортувати. І ти теж будеш так робити. Зрозумів?
Угу... мугикнув Ферда, якому рушниця вже добре намуляла плечі.
Що угу? Як угу? Але ж ти некмітливий! Поглянь, спробуємо разом. Я вдаватиму з себе звіра, а ти ніби застрелиш мене. Ну, а потім будеш псом! То починаймо!
Жук Мясолюб нахилився до землі, підняв угору вусики й почав удавати з себе оленя. Пасся, гордовито походжав по траві, словом, поводився, ніби той цар лісів.
Ферда тоді вдавав з себе мисливця. Нахилив величезну рушницю, націлився на оленя і...
Ба-бааааах!
Оце був постріл! Ферда гепнув на землю так його вдарило прикладом.
Він геть забув, що рушниця може бути набита.
А чи не вбив він жука? Замалим не вбив. Коли дим розвіявся, стало видно, що жук очманіло сидить на землі. Набій пролетів йому біля самісінької голови. Ще й досі один вусик у жука гудів, як дріт під вітром.
Недотепо! зашипів він, страхітливо поводячи очима. Ти ж міг мене вбити! Чи ти мала дитина, що тобі кортить стріляти з кожної рушниці? Хіба ти не знаєш, що з рушницею жартувати не можна? Що порядна людина навіть ненабитої рушниці або пістоля ні на кого не націлить? Навіть тоді, коли палець не тримає на гачку? Чуєш? Ніколи!
Аж тепер жук трохи оговтався й сказав уже миролюбніше:
Якби я знав, що ти такий нерозумний, ніколи б не дозволив тобі навіть доторкнутися до рушниці. Обіцяй мені, що це ніколи не повториться!