Не буду, чесне-пречесне слово, не буду! обіцяв Ферда, тихенько гладячи свою щоку, яка ще боліла від удару прикладом.
Чуєш? Більше ніколи ні на кого ані рушницею, ані пістолетом не націляйся! Бо хто його знає, що може трапитись. Я хотів, аби ти тільки вдавав, що стріляєш. Доведеться повторити все знову.
ЯК НЕ МОЖНА АПОРТУВАТИ
Раптом Ферда тихесенько гукнув «бум!» і жук упав на землю, наче мертвий. Тоді Ферда став удавати з себе пса. Відклав рушницю з патронташем і почав гавкати: «Гав, гав, ав, кніф, міф, шніф!» зовсім як собака, в якого зривається голос. І, підбігши до жука, «собака» дико загарчав, стрибнув і вкусив його за ногу.
А-ааааа! заревів жук. Який же ти недотепа! І що це тобі заманулося?
Я хотів того зайця, пане мисливцю, загризти, виправдувався Муравлик.
Таке! І саме за ногу! Зайцеві треба перегризати шию! розсердився жук, але одразу ж схопився за шию, щоб Ферда, бува, не кинувся на неї. Ти в мене великий мудрець! Отак з тобою гратися! додав іще жук, і вони пішли далі. Жук сягнистим кроком, а Ферда підтюпцем біля нього. Там, унизу, під каменем, у жука була комірчина й ліжко.
Тепер поспимо. Поки прийде вечір, ми встигнемо подрімати, знову наказав Мясолюб, лягаючи в ліжко. Я полюю здебільшого вночі. Ти теж лягай тут, біля хазяїна.
Ферда одразу ліг на голу землю й швидко заснув, щоб на нічні чати мав достатньо сили.
ПРО ТЕ, ЯК ФЕРДА ДОПОМАГАВ ПОЛЮВАТИ, Й ПРО ЛИХУ НАРЕЧЕНУ
Справді, жук Мясолюб був, як і всі жуки-жужілки, нічний мисливець. Увечері він виходив полювати на жучків, які забули піти спати й досі не сховалися, на дощовиків, на слимаків. Ловив кожного, на кого натрапляв. Підповзав, ховаючись за камінцем або травою, і ба-бах!
Ферда миттю біг по здобич, а ненажера жук Мясолюб усе їв та їв. Потім вони відпочивали хвилину жук куняв трохи, а тоді знову йшли полювати. Хто цього не бачив, той ніколи не повірить, який той жук ненажера і скільки він може зїсти за ніч. Навіть отакенного слимака подужав зїсти, перше ніж на світ благословилося.
Ферді в жука жилося добре. Він швидко всього навчився. Обережно носив рушницю й патронташ і старанно апортував. А ходити щодня на полювання це кожному сподобалося б. Та до того ж на полюванні траплялося багато всяких пригод.
Ферда, мабуть, і досі залишався б у жука, якби одного разу жук-жужілка не привів додому молоду наречену. Ще здалеку жужілка крикнув Ферді:
Гей, веду тобі твою нову пані, сьогодні ти лишишся вдома, бо завтра я одружуюсь!
Ферда лишився вдома й допомагав прибирати. А прибирати було що. У Ферди вже боліли руки, а в пані жучихи голова.
Та сталося лихо. Пані жучиха за роботою зголодніла. І це був кінець. Жучиха їсть так само багато, як і жук. Спочатку вона тільки облизувалась, потім голодними очима зиркнула на Ферду й зрештою погналася за ним.
Ферда не став її чекати, а бігом до дверей. Вона стриб! за Фердою. Ферда шмиг! у неї попід руками праворуч. Вона за ним слідом праворуч, а він шусть! ліворуч. Вона ліворуч, а Ферда їй під ноги і з дому геть. Побачив Ферда, що справа кепська, й чимдуж побіг далеко-далеко.
Ще ніколи жоден мурашка так швидко не бігав. Біг він по камінню, біг по траві. Раптом хруп! травинка під ним зломилася. Ферда впав на землю. «Зараз жучиха мене схопить», подумав. Та вона не встигла ще добігти, а він уже мчав далі. Зненацька на Ферду впала шишка, мало його не задавила. «Ага, кидає на мене шишками!» затрусився він. Але нічого йому не сталося, й він тікав далі, поки вскочив у болото. «От вона й схопила мене!» зойкнув Ферда. Але то не пані жучиха схопила Ферду, то жук Мясолюб витягав його за хустинку з болота.
Щастя, що я саме тут нагодився. З чим до мене біжиш, друже?
Жук був трохи здивований, коли Ферда, ще геть переляканий, розповів, що тікає з дому від лихої Мясолюбової нареченої.
Шкода, засумував жук. Шкода, але нам з тобою, Фердо, доведеться розлучитися. Лишатися надалі зі мною тобі не можна або тебе зїсть моя жінка, або ти довіку муситимеш ховатися. Краще відведу я тебе до дядька плавунця.
І він тут же продав Ферду за два жабячих стегенця плавунцеві Страширибкові.
ЯК ФЕРДА ПОМПУВАВ У ПЛАВУНЦЯ Й СЛУХАВ ВІРШИКИ
Помпа!
Потім двічі качнув буль-буль-буль! у воду з помпи полетіли великі бульбашки. Цією помпою качали не воду, а повітря, яким дихають плавунці під водою. Потім плавунець Страширибка показав на мотузочок від дзвоника, який звисав аж у воду, й сказав:
Задзвоню почнеш помпувати. Зрозумів? а тоді, не чекаючи на відповідь, стрибнув у воду.
Як він умів плавати! Кілька разів гребнув ногами (аж Ферді в голові запаморочилося), блискавично напав під водою на маленького червячка, зїв його і вже повернувся знову до мотузки. «Дзень-дзелень!» задзвонило нагорі, Ферда натиснув ручку помпи, у воду пішло повітря, але жодна бульбашка не випливла нагору. Плавунець Страширибка їх усі половив і поховав собі під поли. Тепер йому буде чим дихати. Потім він виплив нагору, висунув голову з води й сказав:
Добре!
Та тільки-но він вистромив голову, як за ним озвався пустотливий сміх і якісь тоненькі голоси гукнули:
Таточку, голубчику!
На воді пливло троє веселих дівчаток у дивовижних купальничках. Плавунець Страширибка щасливо всміхнувся й показав на них: