А що ж тоді робити з чорним мурашкою? спитали хлопчаки.
Нічого не будемо з ним робити. Пошлемо його в світ широкий. Зробимо це так, промовив начальник зовсім тихо, нібито ми його продали.
Хлопці замовкли й здивовано глянули на свого начальника. Продати? Наче якусь річ? Але ж мурашок не продають! Та якщо це придумав наш начальник, то гаразд, побачимо.
НАМ ТРЕБА ПОДИВИТИСЯ НА ОДНОГО ДЯДЬКА
Тож нехай хлопці клопочуться цим, а нам треба подивитися на одного дядька. Трохи віддалік, у густій траві, шкутильгав волохатий, смугастий дядько з великою трубою на спині. В руці він тримав папір з оголошенням: «У джмелине гніздо потрібен добрий сурмач». А сам увесь час бурчав і лаявся.
Проклята дорога! Хоч би стежку пристойну зробили тут! Увесь час дряпайся на щось, або через щось перелазь, або під щось підлазь! Та ще й з оцією дурною трубою. Навіть повернутися не можу!
Раптом він ступив на грубелезне стебло й геп! упав просто на трубу та ще й ударився головою.
І як я міг ускочити в таку халепу найнятись у цю далечінь? Ніби вони самі собі не могли сурмити! лаявся він, вирівнюючи мідь помятої труби. А все через те, що я зголосився на цю обяву, й через те, що мені заплатили наперед! Тепер щодня вставай перший, буди гніздо чужих джмелів та ще й терпи від них усього, коли вони не хочуть уставати!
Тут він знову послизнувся, аж у нього в кишені забряжчали гроші.
Якби хоч хтось допоміг мені з оцією дурною трубою! Я вже ледве чалапаю.
Чи ти бачиш, джмелі! Мовляв, буди їх. Коли джмелі влаштують гніздо, то вибирають собі сурмача, і той повинен щоранку сурмити, аби вони не забули вилетіти на роботу в поле чи на садові дерева. Тож і наш Джміль із трубою мусив будити їх.
А ось тепер він зупинився біля табору й дивився, що там діється.
Серед табору між наметами стояв чорний муравлик, привязаний за ногу до щогли. Коло нього купчилися хлопчаки, цікаві, що буде далі. На щоглі над чорним бранцем було прибито обяву: «Дешево продається».
Джміль пройшов між наметами. Хлопці принишкли, як мишенята.
Гм, гм, бурчав Джміль. Ви продаєте цього хлопчагу? Мені б він придався. Саме такого я й шукаю.
І підійшов до прив'язаного муравлика.
Що ти вмієш? спитав у нього.
Все! покірно прошепотів чорний муравлик. Умію будувати, носити, лагодити...
А диви-но! Це було б добре! забурчав Джміль. А сила в тебе є?
І почав обмацувати муравликові мязи, спершу на руці, потім під пахвами. Ой-ой-ой, як лоскітно! А муравлик не міг навіть поворухнутись. Потім Джміль помацав йому пальцем коліно, під коліном і спробував ступні, чи досить тверді. І-і-і-і, як лоскітно! А коли Джміль тицьнув його під ребра, чорний муравлик не витримав і голосно засміявся:
Хе-хе-хе, та ти веселун! задзижчав Джміль. Треба тебе купити. Носитимеш мені трубу.
Заплатив за чорного муравлика скільки треба було й повів за собою.
Хлопці стояли збентежені. Чорного муравлика таки продали!
А начальник табору потер собі руки й гукнув іще:
Гей, дядьку! То ви купили Муравлика Ферду!
Так, Муравлика Ферду, який усе вмів, до всього брався, нічого не боявся й до всього ставився поважно.
«Тепер треба служити, нічого не вдієш! подумав
собі Муравлик Ферда й покірно пішов за Джмелем. Але чекайте, я з цієї халепи ще вирвуся!»
ЯК ДЯДЬКО ДЖМІЛЬ БИВСЯ ОБ ЗАКЛАД
Мусимо признатися, що наш Джміль був поганий джміль. Пятірку з поведінки ви б йому не поставили. Ба навіть четвірку. Цей Джміль був такий собі дядько «ледве-ледве на трійку». Він не дбав про нектар для свого гнізда дбав лише про те, аби сам напився.
Тільки-но Джміль повісив трубу на шию Ферді (але ж і вигляд мав Ферда з тою трубою!), як притьмом побіг до квітки.
Побиймося об заклад, Фердо, що я вилізу на цю квітку на самих руках! закричав він задиристо й одразу ж ухопився за стебло самими руками. І справді, не торкаючись ногами, зіпявся аж нагору.
Ферда уважно дивився. Поправляв на плечі трубу й голосно висловлював своє захоплення, аби потішити Джмеля. Але нараз він побачив, що Джміль на квітці занурив хоботок у келишок і випив увесь нектар, який там був.
«Ач, хитрюго, видно, ти не так хочеш тренуватися, як пити! сказав собі Ферда. Ну, гаразд, нехай буде по-твоєму».
Дядько «ледве-ледве на трійку» після доброго ковтка облизавсь і вже став біля другої квітки.
Побиймося об заклад, Фердо, що на цю квітку я вилізу задом наперед, униз головою!
«Ти хитрий Джміль, подумав собі Ферда. Але гаразд, я тебе потішу».
І вголос сказав:
Це неможливо, пане Джмелю, цього ще жоден джміль, жоден жук не міг зробити. Таке було б до снаги хіба що ракові рак лазить задки, але ж він не може спястися на квітку.
Побачиш, що я це зможу! задзижчав Джміль і, справді, за хвилину був нагорі й знову, звичайно, напився. І не раз. На стеблі була ціла китиця келишків, повних нектару, й Джміль геть усі їх вилизав, до останньої краплини.
«Об який іще заклад битиметься зі мною цей дядько «ледве-ледве на трійку»?» подумав Ферда, коли побачив, як у Джмеля горять очі і як він, хитаючись, іде до дальшої квітки. Аж тут почув:
А п-побиймося об з-з-заклад, Фер-фердо, що я на т-т-ту квітку-вітку вилі-лізу носом! патякав Джміль біля третьої квітки.