Він сказав усім звірям:
Побачите, що я не дозволю рапозі пити воду там, де я пю.
Рапоза почула це і каже:
Побачите, що я питиму воду там, де пє яґуар.
Тоді рапоза знайшла дупло з бджолами, обмастилася в мед і викачалася в сухе листя.
(Тут Арусаві впав на землю й почав качатися, вдаючи рапозу).
Потім рапоза прийшла до водопою й каже:
Чи я можу тут напитися?
Яґуар спитав:
А ти ж хто?
Рапоза відповіла:
Я Звір Сухого Листя.
Іди і пий.
Рапоза ввійшла у воду отак і почала пити. Пила, пила, пила, а тоді каже:
Тепер хочу скупатися, і пірнула у воду.
(Арусаві впав на живіт і показав, як плаває рапоза).
Мед у воді розтопився, листя поплило, і яґуар побачив, що то рапоза.
Кинувся за нею, щоб піймати, але рапоза вискочила на другий берег і втекла в ліс».
Оповідання Арусаві мало рівний успіх, як і оповідання Кумаже, хоч і другу казку всі знали.
Яка хитра рапоза, га?! здивовано сміявся Кумаже і вдоволено крутив головою, ніби вперше дізнався про витівки цього дотепного звірка. І Жаїра також така хитра, як рапоза. Іакума каже: «Видам вас білим, бо великий морубішаба каріжо з білими в мирі». А Жаїра каже: «Я йду, щоб моя мати повісила гамак в оці великого морубішаби, бо ми не маємо своєї оки, і тоді буде війна смерти»... Хі-і-і!
Звичайно, Кумаже також грав ролю Жаїри та Іакуми, звівши весь сенс розмови до двох реплік. Всі при тому сміялися й доброзичливо дивилися на Жаїру, за виїмком одного хіба Пірауни.
Рапоза хитра, так, сказав задумливо. Але вона лише рапоза ніщо більше. І ягуар ніколи не проміняє своєї сили за хитрість рапози, бо із своєю силою він ніколи не потребуватиме брехати...
На тому відпочинок скінчився, і всі повставали.
Куди ж ідемо? спитав Кумаже.
Будемо йти далі на північ, відповів Пірауна.
А що казати, коли зустрінемося з іншими племенами? поцікавилася Сабія.
Не знаю, неохоче бовкнув Пірауна. Я брехати не буду.
Шукаймо таких, що ворогують з білими, порадив Арусаві. 3 ними заприятелюємо й не будемо потребувати брехати.
А як зустрінемо знову таких, що приятелюють з білими, тоді як? спитала насмішливо Жаїра.
Тоді виставимо наперед рапозу... злісно відповів Пірауна і, не дивлячись ні на кого, рушив уперед.
Жаїра мала охоту вчепитися батькові у волосся, але проковтнула образу й не сказала нічого...
Коли зявляються духи...
Пірауна й Кумаже, що були попереду, вмить попадали на землю й дали знак іншим поховатися. Хвилину стежили за цією важкою працею, перекидаючись поміж собою повними зрозуміння поглядами, і врешті, мов змовившись, одночасно поповзли назад.
Не будемо відпочивати, заявив Пірауна пошепки. Забираймося звідси якнайскоріше!
Я така втомлена, що мені вже все одно! у відчаї заявила Жаїра.
Га, хай мене мавпа оближе, коли ті, показав Кумаже в сторону ріки, є менше втомлені від тебе...
Додай, Кумаже,, докинув Арусаві, що хай тебе двічі мавпа оближе, коли ті два білі нероби, що сидять собі під накриттям, відмовляться прийняти до свого товариства і для розваги молоду рабиню...
Жаїра затряслася.
Ходімо! крикнула істерично. Чи справді хочете, щоб вас половили?!
І, не чекаючи навіть, вирвалася вперед цілого товариства.
Наступних кілька днів ішли з подвійною обережністю, вистерігаючись як зустрічі з індіянськими племенами, так і з шукачами золота, і врешті зайшли в таку глушину, де, здається, навіть і нога дикунів ще не ступала.
Кумаже, правда, якось підозріло крутив головою і казав, що вітер сьогодні дме не так, як би треба було, але все ж вони вирішили отаборитися. Було ще рано, і, коли б не Жаїра, можна б було мандрувати далі. Але дівчина була вийнятково стомлена і сказала, що далі не йтиме, хоч би там не знати що. І решта скорилася.
Як звичайно, вибрали місце біля потока й розклали вогнище. Арусаві вже чистив пійману рибу, Пірауна вовтузився, білуючи паку , а Кумаже пішов кудись «шукати, про що вітер мовчить», як він висловився.
Не було його досить довго, аж раптом зявився, як тінь, та ще й у супроводі чужого мужчини. Незнайомець, озброєний рушницею і великим мисливським ножем, привязаним до пояса, був зовсім молодий і гарний. Зовнішність його не залишала жодних сумнівів щодо чистоти індіанської крови, хоч не мав на собі ні намиста, ані не носив сережок, у яких звичайно кохаються мешканці пралісу, лише ліва його рука вище ліктя була прикрашена віночком, сплетеним з орхідей.
Побачивши незнайомого, озброєного вогнепальною зброєю, Пірауна й Арусаві відрухово потяглися по танґвапеми*. Але гість, зрозумівши цей жест, відставив набік рушницю, приперши її до дерева, відчепив ніж і поклав його побіч рушниці, і тоді сміливим кроком приступив до вогнища.
Не бійтеся, сказав привітно і мяко. Ми зустрілися з Кумаже в лісі, і я прийшов до вас з миром. Називаюся Татаурана і є вождем племени аресів.
Пірауна сахнувся й перехрестився.
На ласку Божу! вигукнув здавленим голосом по- еспанському. Чи ж духи з Блакитних Гі можуть повертатися на землю, прибравши людське тіло?!
Гість здивувався вкрай:
Ти щось чув, може, про мого батька, що носив те саме імя?
Чи я чув?! схвилювався Пірауна. Я боронив разом з ним оселі святого Антонія, я бився під його проводом, я боронив його власними грудьми і я попав на лассо, схилившись над його трупом... А ти питаєш, чи я чув про нього...