Поснули господарі оки, заснули й Кумаже та Арусаві, спала вже й Сабія під Жаїриним гамаком, тільки Пірауна ніяк не міг заснути і пролежав, як то з ним завжди бувало в хвилини неспокою, до самого ранку з розплющеними очима.
Коли ж зійшло сонце, збудив своїх і наказав збиратися в дальшу дорогу. Надаремне каріжо припрошували
погостювати в них кілька днів, надаремне просила про відпочинок Сабія, вказуючи на стомлену Жаїру, він не погодився.
Не час відпочивати, казав. Там же десь великий морубішаба чекає на тебе, щоб ти повісила Жаїрин гамак в його оці... і гірко посміхнувся.
Каріжо разом із своїм вождем Іакумою прощалися з гостями дуже приязно, додатково обділивши всіх новими подарунками, харчами на дорогу й запасом стріл, а кілька чоловіків запропонували свої послуги, щоб вивести мандрівників кращою дорогою далеко за оселю.
Великого марубішабу напевне знайдете над рікою Іґвапе. радив Іакума. А найліпше буде вам іти берегом ріки Прадо. Там знайдете багато наших родів.
Усе племя вийшло за окаету попрощатися з гостями. Вигукували й вимахували руками їм у слід, прохаючи переказати великому морубішабі про їхню вірність і готовість підтримати війну смерти з білими, або яку завгодно іншу, на яку лише їх покличе новий морубішаба всіх племен каріжо.
Пірауна бурмотів щось невиразне, мовчазний Арусаві взагалі нічого не відповідав, тільки Кумаже шкірив свої хижі зуби й посміхався на всі боки.
Хай мене мавпа оближе, коли я забуду бодай одне з тих слів, яке почув тут! двозначно запевнив він, лукаво підморгуючи. Хай мене мавпа оближе!..
Сонце щойно підводило заспану голову з зелених подушок обрію, як мандрівники під проводом кількох каріжо рушили в дальшу дорогу. Посувалися просто на північ і спішилися пройти до спеки якнайбільше, тому майже не говорили між собою. Тільки Кумаже, що йшов попереду, докладно випитував у каріжо про найближчі оселі й їхні настрої.
Перед полуднем провідники попрощалися й вернулися, а втікачі, вибравши догідне місце під групою пальм на березі ріки, сіли відпочити.
Майже мовчки посідали їсти, мовчали й після їжі, аж поки врешті не заговорила Жаїра:
Не можна нікому признаватися, що ми втекли з рабства.
Як же тоді? скоса подивився в її бік Пірауна.
Нам треба змовитися і, на випадок потреби, водне оповідати ту саму історію.
Брехати? спитав Пірауна,
Жаїра знизала плечима й не відповідала.
У нас у племені казали, несподівано обізвався Арусаві, що хто бреше, не походить з добрих людей.
А ґварані кажуть, що батьком брехні є страх, задумано кинув Пірауна. Брехати значить боятися. Ґварані не знають страху і тому не брешуть ніколи.
То вернися до каріжо і скажи їм правду... глумливо порадила Жарі.
Навіщо вертатися? Тепер уже не вернуся. Але вчора був би не брехав, коли б мене навіть силою відвели до Ґабрієля, з похмурою завзятістю відповів Пірауна.
Хі-і-і! засміявся Кумаже. Ґабрієль щедро винагородив би твою правдомовність канчуками! Коли не так хай мене мавпа оближе! І хоробрість та сила ґваранського мужа показалася б менше вартою, ніж хитрість молодої рабині. Коли не так хай мене мавпа оближе! Кожен має велику силу й велику відвагу, коли вступає в бій із слабшим від себе, але, коли стає до боротьби з сильнішим мусить вдаватися до хитрощів. Я оповім вам казку про рапозу й ягуара.
Казку про рапозу й ягуара всі знали, але немає в світі такого індіянина, який би відмовився вислухати навіть всоте ту саму історію, яку і сам уміє добре оповісти. Тож і тепер усі, навіть Жаїра, посідали зручніше в півколо і приготовились слухати Кумаже.
А Кумаже вийшов на середину півкола під пальму й почав:
«Рапоза полювала в лісі й зустрілася з ягуаром.
"О, нещастя, подумала, яґуар, безперечно, мене зїсть".
Що ти тут робиш? спитав яґуар.
Рапоза відповіла:
Я шукаю міцних ліян, щоб привязатися до дерева. Сюди незабаром прийде Великий Вітер і може понести мене з собою.
Тоді яґуар злякався і каже:
Якщо не хочеш, щоб я тебе вбив, то мусиш привязати мене першого, бо я більший і Великий Вітер мене скоріше захопить.
Рапоза відповіла:
Добре. Обійми передніми й задніми лапами це дерево, а я тебе привяжу.
Яґуар так зробив, а рапоза взяла міцну ліяну і звязала йому лапи.
Тоді каже:
До побачення, яґуаре. Чекай на Великий Вітер, а я собі піду геть...
І рапоза втекла».
Кумаже не оповідав просто, а грав цю казку на дві особи, як актор: міняв голос, удаючи яґуара, приймав грізну поставу, вдаючи рапозу, пригинався до землі й плазував; чіплявся руками й ногами за стовбур пальми, показуючи, як яґуар дав себе звязати, і нарешті чкурнув у хащі, показуючи, як тікала рапоза.
«Вистава» сподобалася, і глядачі весело сміялися над сильним, але дурним яґуаром, і виявляли свої симпатії до маленької, зате хитрої рапози.
Арусаві, заохочений прикладом товариша, підвівся й собі.
Я тепер оповім далі про яґуара й рапозу,
сказав.
Ніхто не заперечив. Кумаже сів на місце Арусаві, а Арусаві вийшов під пальми, пригладив своє волосся й почав:
«Після того, як мурахи перегризли ліяни і звільнили яґуара, а він за те всіх їх зїв, він пообіцяв помститися на рапозі.