Андрій Юрійович Курков - Казки стр 4.

Вони обійшли декілька галявинок і раптом надибали на дуже товстого борсука, який спав під дуже товстим деревом.

– Треба його розбудити! – рішуче прогавкало цуценя і наблизилось до борсука.

Борсук спав так міцно, що цуценяті довелося гавкати йому у вухо хвилин п’ять, поки той відкрив очі.

– Вибачте, що ми вас турбуємо, – звернувся до нього Рижик. – Ви не підкажете, звідки це так смачно пахне?

Борсук, незадоволений, що його розбудили, ліниво поворухнув задньою лапою і показав нею, звідки йде запах. Васько з Рижиком пішли у вказаному напрямку. Чим далі вони йшли, тим тепліше ставало в лісі і тим смачніше пахло. На шляху вони побачили ще кількох товстих борсуків, які спали під деревами. Друзі йшли і йшли, поки не зустріли ще одного борсука, який повільно і ліниво рухався їм назустріч.

– Вибачте, ви не підкажете… – швидко заговорило цуценя.

– Ні-і-і, не підкажу… – перебив його борсук. – А що ви хочете?

– Ми хочемо їсти, – сказало кошеня.

– Тоді підкажу… – ліниво усміхнувся борсук. – Нема нічого важливішого-о за сніданок, обід і вечерю… Давайте я наві-іть вас проведу туди-и…

Борсук дуже повільно повернувся і, ледве пересуваючи лапи, поплентався назад. Друзі пішли за ним.

– Я сьогодні дуже втоми-и-ився, – не озираючись говорив борсук. – Довелося поїсти на завтра і післязавтра наперед. Хочу трохи виспатись…

– У вас багато справ? – спитав Васько.

– Звичайно-о-о… – протягнув борсук. – Ось ви пробували коли-небудь з’їсти за один раз двадцять сосисок?

– Ні, – чесно зізналося кошеня.

– А мені доводиться… – сказав борсук і голосно позіхнув.

Вони вийшли на околицю лісу. Під незвично товстим деревом стояв стіл, а на ньому лежала гора сосисок.

– Ого! – заволав Рижик. – Звідки їх стільки?

– Діти принося-ять! – ще раз позіхнув борсук. – Вони приносять нам сосиски, а за це ми дозволяємо їм нас гладити, скільки вони захочуть.

– Яке дивне місце! – вигукнуло кошеня.

– Звичайне казково-сосискове місце, – сказав борсук.

Цуценя і кошеня наїлись досхочу. Сосиски були страшенно смачними, і Васьці здалось, що вони змогли б з’їсти і двадцять, і навіть тридцять штук.

Борсук терпляче чекав, поки друзі наїдяться. Він стояв, відвертаючись від сосискового столу, але врешті-решт не витримав і з’їв іще штук десять.

– Ну як, наїлися? – спитав він, дожовуючи останню сосиску.

– Звичайно! Ще й як! – відповіли друзі.

– Тоді ходімо знайдемо гарні місця для відпочинку. Поспіть пару днів, потім знову поїсте… Вам у нас сподобається! Це тільки я все труджуся, а решта борсуків давно вже відпочивають.

– А що ж ви робите? – здивувався Рижик.

– Сосиски розношу. Всі, крім мене, давно вже живуть, лежачи під деревами, навіть на лапи не піднімаються…

– Це як? – зацікавився Васько.

– Це дуже добре і приємно, – пояснив борсук. – Вони лежать під деревами, сплять, відпочивають, а я їм сосиски приношу, щоб їм самим за ними не ходити. Залишайтесь у нас, порозносьте замість мене сосиски, поки хто-небудь ще не захоче залишитися в нашому лісі… У нас хороше життя. Знаєте, як приємно: спиш собі, а тебе діти гладять…

Васько і Рижик перезирнулись.

– Сосиски – це, звичайно, смачно, – сказало цуценя. – Але ж не можна все життя тільки їсти і спати!

– Можна-а-а! – заперечив борсук. – У нас усі тільки те і роблять, що їдять і сплять. Це лише я труджуся…

– Велике спасибі за сосиски, – сказав борсуку Васько. – А ми, напевно, полетимо вже.

– Як? – здивувався борсук. – Ви не залишитеся?

– У нас подорож! – пояснив Рижик.

– Дурниці! – буркнув борсук. – Ви ще надто молоді й нічого не розумієте у житті. Подорож – це голод і холод, а у нас… Ось тут я, мабуть, і засну, – раптом сказав він, підійшов до товстого дерева і ліг під ним, зовсім забувши про кошеня і цуценя.

– Ну що, полетіли?! – кошеня озирнулося на цуценя.

Цуценя розбіглось, підстрибнуло і тут же звалилося на землю, боляче вдарившись.

Кошеня також не змогло злетіти. Вони сиділи коло сплячого борсука і нічого не могли зрозуміти.

– А скільки ти сосисок з’їв? – раптом спитало цуценя.

– Не рахував, – зізнався Васько.

– А я – п’ятнадцять! – Рижик подивився на свій живіт. – Все ясно – ми об’їлися, і поки не зголодніємо – не злетимо.

У дивному лісі друзям довелось пробути три дні. Тільки на четвертий вони змогли нарешті відірватись від землі й злетіти, залишивши під деревом борсука, який міцно спав.

Вони знову летіли на південь. Недалеко від них також на південь летіла зграя якихось птахів.

– Рижику! – Васько підлетів поближче до друга. – Ти знаєш, я вже втомився.

– Я також, – зізналося цуценя. – Це все через сосиски. Іще разок поїли і більше ніколи б не злетіли!

– Може, відпочинемо? – спитав Васько.

– Ти сам говорив, що нам потрібно поспішати! – загарчав Рижик.

– Це не я, це серйозна синьо-зелена качка говорила! – заперечило кошеняті цуценя, і вони полетіли далі.

Подорож тривала. Васько і Рижик летіли вже декілька днів поспіль. Вони знову набралися сил і вже забули про дивний сосисковий ліс і його сплячих мешканців. Кошеня і цуценя летіли тепер і вдень, і вночі, приземляючись деколи для короткого відпочинку.

Того дня вони відпочивали просто на льоту. Вечір був теплий і світлий. Друзі бадьоро скочили на лапи, розігнались і злетіли над лісом. Уночі вони зазвичай летіли шумно: то розмовляючи, то муркаючи, то виючи, як учив пугач Філя.