Андрій Юрійович Курков - Казки стр 3.

Васько Утюгов та Рижик прокинулись і обережно визирнули з буди.

– Ну й вітрюга! – зітхнув Рижик. – Ось і осінь почалася. Скоро дощі підуть…

– Так, – Васько задумливо кивнув. – Погода стане нельотною, і доведеться сидіти в буді до весни… А нащо до весни?! – раптом підхопилося кошеня. – Ми ж збирались подорожувати!

– Куди? – Рижик понуро глянув на друга.

– Абикуди, – серйозно відповів Васько.

Цуценя почесало задньою лапою за вухом. Подорожувати абикуди йому здавалось дуже небезпечно. От коли точно знаєш, куди подорожувати, – зовсім інша справа. А невідомо куди – це вже страшно.

– Полетімо з птахами! – запропонував Васько.

– А куди вони летять? – спитав Рижик.

– В дуже теплі краї, на південь.

– А раптом ми потрапимо з ними на північ, кудись у дуже холодні краї?! – засумнівалося цуценя.

– Ти що, не знаєш, що всі перелітні птахи летять восени на південь, а весною назад?! – здивувався Васько Утюгов.

– Мене цьому не вчили! – буркнуло цуценя. – І взагалі я всьому вчуся сам!

– Ну, якщо ти не хочеш, я один полечу! – тепер образилось кошеня.

– Чому це не хочу?! – підстрибнуло цуценя. – Дуже хочу, хочу в теплі краї!

– Ну, тоді я піду шукати попутних перелітних птахів! – кошеня вистрибнуло з буди і перелетіло через ворота.

Облетівши навколо села, Васько Утюгов побачив зграю диких качок, які збиралися в далеку дорогу. Він приземлився і підійшов до них.

– Вибачте, – звернулося до них кошеня. – Ви випадково не на південь летите?

Качки трохи налякалися й відсахнулися вбік, лише одна синьо-зелена птаха уважно оглянула Ваську і відповіла:

– Так, ми на південь. А чому ви питаєте про це, поважний молодий коте?

– Ми з другом зібрались подорожувати… – зніяковіло кошеня. – І ось хотіли б полетіти в теплі краї з якою-небудь зграєю.

Качки оточили кошеня щільним кільцем, здивовано крякаючи і крутячи дзьобами.

– А на чому ви полетите? – зацікавилась серйозна синьо-зелена качка.

– Ні на чому. Самі полетимо, – відповів Васько.

– Ви хочете сказати, що ви – літаючий кіт?

– Так, – відповіло кошеня. – А мій друг – літаюче цуценя.

– Хороша компанія! – усміхнулася серйозна качка. – Ну що ж, я не проти. Тільки летітимете у хвості зграї і якщо втомитесь – ми вас не чекатимемо!

– Добре! – зраділо кошеня. – А коли ви відлітаєте?

– Коли жаби проквакають опівдні.

Васько Утюгов поважно попрощався із серйозною синьо-зеленою качкою і поспішив у Киселівку, щоб порадувати свого друга.

Рівно опівдні качина зграя піднялася в небо. Вітер до того часу стих, і погода стала навдивовижу льотною. Качиний ключ, у хвості якого летіли цуценя і кошеня, плавно і повільно піднімався до самої небесної висоти. Далеко позаду залишилася рідна Киселівка, а знизу великим зеленим килимом розстелився ліс.

Вони летіли і летіли. Кошеня і цуценя вже вибивалися із сил, коли качка, яка летіла попереду Васька, повернулась і сказала, щоб вони приготувалися до приземлення.

– А як потрібно приготуватися? – спитало у неї кошеня.

Качка невдоволено обернулась і сказала, що особисто їй байдуже, як вони приготуються.

Тоді кошеня на льоту підняло хвіст, а цуценя перевірило, чи добре зав’язані його вуха.

Приземлилися вони на великій галявині, оточеній з усіх боків низенькими молодими ялинками.

– Ну як, не втомились? – підійшла до друзів серйозна синьо-зелена качка.

– Трошки, – зізналось кошеня.

– Ні, не втомилися! – жартівливо відштовхнуло його цуценя.

Качка усміхнулася.

– Відпочивайте! – сказала вона. – Завтра зранку полетимо далі.

Вечір спустився на галявину майже непомітно. Раптом стало темно

і прохолодно. Качки влаштувалися посеред галявини, а кошеня з цуценям вляглися під ялинкою трохи осторонь.

Кошеня згадало літні вечори й одразу зрозуміло, чим вони не схожі на осінні. Навіть літньої ночі було набагато тепліше, ніж зараз. А зірки на небі горіли так само, і так само, не поспішаючи, походжав серед них місяць.

– Рижику! – повернувся до свого друга Васько. – А собаки на південь не втікають восени?

– Ні, – відповів Рижик. – На півдні своїх собак вистачає. Та й навіщо втікати?! Буда тепла, якщо стане зовсім прохолодно – можна в хазяїна погрітися, та й кісточка в хазяїна завжди знайдеться!

– І коти також не втікають… – задумливо похитало мордочкою кошеня. – Значить, коти і собаки сильніші і витриваліші за птахів.

Раптом Рижик нагострив вуха і підвівся. Він уважно озирнувся довкола, потім заспокоївся і знову повернувся до Васька.

– А якщо всі птахи летять на південь, як же вони там усі вміщаються? – серйозно спитав Рижик.

– Напевно, південь дуже великий, – відповіло кошеня. – І мені здається, що не всі птахи відлітають на зиму. Ось пугач також якось говорив, що зимою йому дуже подобається літати…

Раптом зовсім поряд щось зашурхотіло. Рижик скочив на лапи і стрибнув у темноту. Затріщали гілки, хтось жалібно заскиглив. Кошеня пішло на шум, а йому назустріч вискочило скуйовджене цуценя з лисячим хвостом у пащі. Качки галасливою схвильованою юрбою оточили двох друзів.

Рижик опустив хвіст на землю і полегшено видихнув.

Наперед вийшла серйозна синьо-зелена качка.

– Ви врятували нас від лисиці! – сказала вона. – Ми вам дуже вдячні і за ваш благородний вчинок дозволяємо летіти не в хвості ключа, а одразу за мною.

Качки галасливо закрякали, обговорюючи подію.

– Дякую! – Рижик сором’язливо усміхнувся.

Рано-вранці зграя знову здійнялася в небо. Попереду летіла серйозна синьо-зелена качка, за нею кошеня з цуценям, а за ними вже решта. Зграя летіла назустріч вітру, який гнав у бік Киселівки величезні осінні хмари.

Кошеня і цуценя сильно втомилися. Летіти на початку ключа було дуже важко. Качки, які летіли позаду, постійно підштовхували Васька і Рижика, а вони ненароком зачіпали крила серйозної синьо-зеленої качки.

Увечері приземлилися на пшеничному полі.

– І куди вони поспішають?! – стомлено видихнув Рижик. – Я вже зовсім стомився.

– Я також, – підтакнув Васько. – Напевно, доведеться нам летіти далі самим, без зграї.

Цуценя погодилось. Перші два дні подорожі дуже втомили друзів. Вони ледве трималися.

– Шановна качко! – кошеня підійшло до очільниці зграї. – Велике спасибі за те, що ви взяли нас із собою.

Він пояснив серйозній птасі, чому вони не можуть летіти далі зі зграєю. Качка дуже засмутилася.

– Може, ви хочете летіти на самому початку ключа? – з надією спитала вона.

– Ні, – сказало кошеня. – Ми і в хвості ледве-ледве летимо. Ви надто швидкі птахи, і ми не встигаємо за вами.

– Нам потрібно поспішати, – пояснила серйозна синьо-зелена качка. – Скоро підуть дощі, а під дощем далеко не полетиш.

– А на півдні дощі не йдуть? – спитало кошеня.

– Йдуть, – відповіла птаха. – Але дуже теплі.

Наступного ранку зграя, попрощавшись із двома друзями, продовжила свій далекий шлях. Кошеня і цуценя, не поспішаючи, полетіли слідом. Вони вже знали, де південь, і вирішили добиратись туди удвох.

Справді, в місцях, над якими вони летіли, було набагато тепліше, ніж у Киселівці в день їх відльоту. Ще жодного разу вони не потрапляли під дощ, а всі хмари, які зустрічались їм у небі, пливли в бік їхнього села. Хмари траплялись і дощові, і грозові, і навіть снігові.

– У Киселівці скоро зима настане! – дивлячись на хмари, говорило цуценятко.

Кошеня летіло мовчки. Воно сумувало за котом Орловим і пугачем Філею. Сумувати за друзями було дуже журно.

– Дивись, який цікавий ліс! – раптом крикнув Рижик.

Васько поглянув униз і дуже здивувався. Ліс був цілковито дивний, у ньому росли низькі товстезні дерева, а над ними щось парувало. Кошеня раптом відчуло, що повітря в небі стало дуже теплим і смачно пахло.

– Давай приземлимося! – запропонував Васько.

– Давай! – одразу ж погодився Рижик. – І чим це так смачно пахне?!

Вони приземлилися біля товстого дерева і зрозуміли, що в лісі пахне сосисками.

Кошеня облизнулося, а Рижик ковтнув слину.

– Ваську, тут хтось їсть! – серйозно сказало цуценя.