Повернення у забуття
Бідний Месмер! Ніхто так не засмучений гучним вторгненням названим його іменем месмеризму більше, ніж він сам, ні в чому не винний родоначальник цього імені. Там, де він чесно намагався впровадити новий метод лікування, тупотить тепер і здіймає бурю розпусний рій бездумних некромантів, лжемагів й окультистів, і через назву «месмеризм» він відчуває себе відповідальним за моральне цькування. Даремно цей без вини винний відбивається від непрошених послідовників: «У легковажності, у необачності тих, хто наслідує мій метод, полягає джерело безлічі спрямованих проти мене упереджень». Але як викрити перекручів свого власного вчення? Із 1785 року «життєвий магнетизм» Месмера захоплений і знищений месмеризмом, його буйним і незаконним породженням. Те, чого не могли домогтися об’єднаними силами лікарі, Академія й наука, благополучно здійснили його галасливі й шалені послідовники: на десятки років уперед Месмер оголошений спритним фокусником і винахідником ринкового шарлатанства. Даремно протестує, марно бореться два-три роки Месмер проти непорозуміння, що має назву месмеризм, – помилка тисячі людей значить більше, ніж правота одного, єдиного. Тепер усе проти нього: його вороги – тому що він зайшов занадто далеко, його друзі – тому що він не бере участі в їхніх крайнощах, і перш за все відступається від нього доброзичливий досі час. Французька революція одним помахом відкидає в забуття його десятирічну працю. Масовий гіпноз, більш шалений, ніж конвульсії у бакеті, приголомшує всю країну; замість магнетичних сеансів Месмера гільйотина практикує свої безпомилкові сталеві сеанси. Тепер у них, у принців і герцогинь, й аристократичних філософів немає більше часу дотепно міркувати про флюїди; немає сеансів у замках, і самі замки зруйновані. Друзів і ворогів, королеву й короля, Байло й Лавуазьє нищить та ж відточена сокира. Ні, минула пора філософських хвилювань з приводу лікувальної магії і її представника, тепер світ думає тільки про політику і, перш за все, про власні голови. Месмер бачить, що його клініка спорожніла, бакет покинутий, тяжкою працею зароблений мільйон франків розпорошився на нічого не варті асигнації; йому залишається тільки голе, нічим не прикрите життя, та йому, мабуть, загрожує небезпека. Незабаром доля його німецьких співвітчизників: Тренка[97]
Примечания
1
Новаліс (Ім’я Фрідріх фон Харденберг; 1772–1801) – німецький письменник, прозаїк і поет, один з представників раннього романтизму в Німеччині. Автор ліричних віршів і своєрідних «Гімнів до ночі» (1800), у яких відображається думка про перевагу нескінченного буття над життям, яке має кінець. У своїх поглядах на світ і місце людини в ньому поділяв деякі ідеї німецьких філософів Фіхте, Шеллінґа й Канта, виступав проти філософського й художнього раціоналізму, розглядав поезію як первісну силу життя. Помер від сухот, не доживши до 29 років.
2
Епідавр – місто в Греції на березі Саронічної затоки. На його околицях розташовуються цілющі джерела. У Давній Греції – центр шанування бога лікарського мистецтва Асклепія й місце паломництва людей, що прагнуть зцілення душі й тіла.
3
Емпедокл із Акраганта (бл. 490 – бл. 430 до н. е.) – давньогрецький лікар, філософ, поет і державний діяч. У своїй поемі «Про природу» виклав натурфілософські вчення про чотири елементи (вогонь, повітря, воду, землю) як основу всіх речей і про дві сили (любов і ворожнечу), які зумовлюють їх співвідношення в круговороті буття. Висловлював ідею про гріхопадіння душі, її перевтілення у тварин, рослин і людей як покарання і звільнення від «кола народжень» після очищення від скверни. Стояв біля витоків грецької риторики й сицилійської медичної школи. За переказами, видавав себе за чудотворця й кинувся в кратер Етни, щоб довести свою божественність.
4
Рудольф Вірхов (1821–1902) – німецький вчений, лікар і громадський діяч, один з основоположників наукової медицини, іноземний член Петербурзької АН (1881). Очолював кафедру патологічної анатомії Вюрцбургського університету, керував кафедрою патологічної анатомії і загальної патології Берлінського університету, був директором Інституту патології. Опублікував близько 1000 наукових робіт, присвячених проблемам патогенезу, а також загальних питань біології та антропології, етнографії та археології.
5
Логос – термін давньогрецької філософії, що означає «слово» («пропозиція», «висловлювання», «мова») і «сенс» («поняття», «судження», «підстава»). Уведений до вживання Гераклітом, який розумів логос як загальну (світову) закономірність, розумну основу світу, як вічний космічний закон, котрому кожен повинен коритися в думках і діях.
6
Людвіг ван Бетховен (1770–1827) – німецький композитор, піаніст, диригент, видатний симфоніст, який найбільш повно окреслив принципи віденської класичної школи та проклав шлях німецькому музичному романтизму.
7
Оноре де Бальзак (1799–1850) – французький письменник. Створив епопею «Людська комедія», що складається з трьох частин: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди» й «Аналітичні етюди». Описуючи пороки й чесноти своїх героїв, їхню поведінку в сім’ї та суспільстві, а також розкриваючи їхні характери в повсякденному й світському житті, намалював яскраву картину звичаїв Франції XIX ст.
8
Вінсент Ван-Гог (1853–1890) – голландський живописець, представник постімпресіонізму. Після смерті здобув світову популярність.
9
Парацельс (спр. ім’я Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм; 1493–1541) – лікар, натураліст, філософ. У своїх уявленнях про здоров’я і хвороби людини виходив із існування вищого духовного начала, яке регулює життя людей, отже, лікар повинен лікувати і тіло, і душу, і дух хворого.
10
Спартак (?—71 до н. е.) – вождь найбільшого повстання рабів в Італії в 74–71 рр. до н. е. Уродженець Фракії. Був узятий в полон римлянами під час війни з фракійцями у 80 р. до н. е., проданий в рабство, двічі тікав, схоплений і відданий до гладіаторської школи в м. Капу. Організував змову рабів-гладіаторів й очолив їхнє повстання. Під його керівництвом армія рабів здобула ряд перемог над римськими військами. Загинув у битві з римлянами в Апулії.
11
Омелян Іванович Пугачов (бл. 1742–1775) – керівник найбільшого повстання селян і козаків у Росії в XVIII в. Кілька разів був заарештований і засуджений на заслання до Сибіру. Видавав себе за Петра III. Організував повстання, що охопило Поволжя та Урал. Здобув низку перемог над царськими військами. Зазнав поразки, привезений у залізній клітці до Москви й засуджений до смертної кари – четвертування. Страчений у Москві на Болотній площі 10 січня 1775 р.
12
Мартін Лютер (1483–1546) – німецький мислитель і громадський діяч, засновник протестантизму (лютеранства) в Німеччині. Його знамениті 95 тез, спрямовані проти продажу папських індульгенцій та інших зловживань католицького духовенства, поклали початок реформаторському руху в Німеччині, послужили сигналом до виступу опозиційних сил проти римсько-католицької церкви.
13
Лурд – місто на південному заході Франції в департаменті Верхні Піренеї, відоме своїми мінеральними водами, гротами; був центром паломництва католиків.
14
Фердинанд Зауербрух (1875–1951) – німецький хірург, один із засновників грудної хірургії. Зробив значний внесок у розробку нових методів внутрішньогрудних операцій і лікування туберкульозу легенів, а також у виготовлення й використання нових хірургічних інструментів. Створив протез кисті, керований м’язами («рука Зауербруха»).