Наслідком цього одного, на перший погляд, незначного спостереження з лабораторії Месмера виявилося у подальшому як те, що насилу піддається огляду. За короткий час межі спостереження просунулися всередину, відкрився ніби третій вимір. Бо після того, як під час досліду над цим простим сільським хлопцем з Бюзансе було встановлено, що у сфері людського мислення існує між чорним і білим, між сном і неспанням, між розумом і інстинктом, між волею і насильством над нею, між свідомим і несвідомим безліч хитких, нестійких, мінливих станів, покладено початок диференціації в тій частині, яку ми називаємо душею. Зазначений вище сам собою зовсім незначний експеримент беззаперечно свідчить, що навіть найбільш незвичайні, на перший погляд, психічні явища, які метеорично виникли в просторах природи, підкоряються цілком певним нормам. Сон, який досі сприймався тільки як щось негативне, як відсутність неспання і тому як чорний вакуум, знаходить у цих виявлених проміжних ступенях сну наяву й неспання уві сні те, як багато таємних сил знаходяться у взаємодії один із одним у людському мозку, за межами свідомості, і що саме через абстрагування свідомості, яка все контролює, проступає виразніше життя душі, – думка, яка тут лише несміливо вимальовується, але яка через сто років отримує творчий розвиток у психоаналізі. Усі психічні явища набувають завдяки цьому перелаштуванню на підсвідомість зовсім іншого сенсу; безліч творчих думок вривається у двері, які відкриті не стільки людською рукою, скільки випадком; «завдяки месмеризму ми вперше змушені піддати дослідженню явища зосередженості й неуважності, втоми, уваги, гіпнозу, нервових нападів, симуляції, і всі вони, об’єднані в одне, утворюють сучасну психологію» (П’єр Жане[81]). Уперше отримує людство можливість логічно осмислити багато чого з того, що вважалося досі надприродним і чудесним.
Це несподіване розширення внутрішньої сфери в результаті незначного спостереження Пюісегюра відразу ж викликає безмірну наснагу сучасників. І нелегко відтворити того майже моторошного по швидкості своїй впливу, який справив на всіх освічених людей Європи «месмеризм», як перша стадія пізнання досі таємничих явищ. Щойно Монгольф’є[82] домігся панування над ефіром, і заново відкритий Лавуазьє хімічний ряд елементів; тепер здійснився перший прорив у царині надчуттєвого; не дивно, що все покоління просякнуте надмірно сміливою надією – ось-ось розкриється нарешті повністю початкова таємниця душі. Поети й філософи, ці вічні геометри у сфері духу, першими проникають на нові континенти, щойно відкриті, невідомі досі береги; неясні передчуття пророкують їм, як багато прихованих скарбів можна розшукати на цих глибинах. Уже не в гаях друїдів[83], не в печерах феми[84] і кухнях відьом шукають романтики романтичного і надзвичайного, а в цих нових підмісячних ділянках між сном і дійсністю, між волею й вимушеною малодушністю. З усіх німецьких письменників найбільше заворожений цією «тіньовою стороною природи» найсильніший, найдалекоглядніший – Генріх фон Кляйст[85]. За своєю природою його завжди тягне до всякої безодні, він цілком віддається радості творчо опускатися в ці глибини й художньо відображати найзапаморочливіші стани на кордоні між сном і дійсністю. Одним помахом з властивою йому імпульсивністю проникає він одразу аж до глибинних таємниць психопатології. Ніколи не був сутінковий «стан зображений геніальніше, ніж в «Маркізі О.», ніколи явища сомнамбулізму не відтворено настільки досконало з клінічної точки зору і водночас диференційовано, як у «Кетхен фон Гейльброн» і в «Принці Гамбурзькому». У той час як Гете, тоді вже обережний, лише здалеку, зі стриманою цікавістю стежить за новими відкриттями, романтична юність бурхливо, впритул до них підступає. Ернст Теодор Амадей Гофман[86], Тік і Брентано[87], у філософії Шеллінг[88], Гегель[89], Фіхте[90] з усією пристрастю приєднуються до цього вчення, що обіцяє переворот, Шопенгауер вбачає в месмеризмі вирішальний аргумент на користь доказуваного ним примата волі над чистим розумом. У Франції Бальзак в «Луї Ламбері», найкращій зі своїх книг, дає просто-таки біологію світотворчої сили волі й скаржиться, що не всі ще перейнялися величчю месмерівського відкриття – «настільки значного і так мало ще оціненого». По іншу сторону океану Едгар Аллан По[91] створює в кристалічній ясності класичну новелу гіпнозу. Ми бачимо: всюди, де наука робить пролом у похмурій стіні вселенської таємниці, негайно ж спрямовується, як яскраве світло, фантазія поетів й оживляє нововідкриті сфери образами і явищами; завжди – і Фройд є тому приклад у наші дні – з оновленням психології виникає й нова психологічна література. І якби кожне слово, кожна теорія, кожна думка Месмера стократ була невірною (що вельми сумнівно), то все ж він більш творчо, ніж усі вчені й дослідники його епохи, вказав шлях нової та давно необхідної науки тим, що привернув увагу найближчого покоління до таємниці психіки.
Двері відчинені, світло спрямовується в простір, який ніколи ще не освітлювався чиєюсь свідомою волею. Але відбувається те, що завжди: як тільки де-небудь відкривається доступ до нового, як разом із серйозними дослідниками проникає туди ж ціла зграя мрійників, дурнів, шарлатанів і просто зацікавлених людей. Бо священним і разом з тим небезпечним чином притаманна людству помилка, що воно одним поривом і стрибком може переступити межі земного й долучитися до світової таємниці. Якщо сфера пізнання відкривається для нього хоч трішечки, то воно в самовпевненому своєму невдоволенні вже сподівається, що в його руках разом із цим одиничним знанням і ключ до цілого. Так і тут. Як тільки було відкрито й оприлюднено факт, що в стані штучного сну загіпнотизований може відповідати на запитання, починають вірити, що медіум може відповідати на всі запитання. З вельми небезпечним поспіхом люди, які бачать уві сні, оголошуються ясновидцями, сон наяву ототожнюється з пророчим сном. Вважають, що в такій завороженій людині прокидається інше, більш глибоке, так зване «внутрішнє відчуття». «У магнетичному ясновидінні той дух інстинкту, який направляє пташку за море до невідомих країн, який спонукає комаху до пророчої дії в ім’я потомства, ще не народженого, знаходить зрозумілу мову; він дає відповіді на наші запитання» (Шуберт[92]). Гарячі прихильники месмеризму оголошують дослівно, що в стані кризи сомнамбули можуть бачити майбутнє, їхні почуття можуть загострюватися в будь-якому напрямку, на будь-яку відстань. Вони можуть провіщати й передбачати, бачити в цьому стані, завдяки інтроспекції (особливий вид самоспоглядання) крізь своє й чуже тіло й безпомилково визначати таким способом хвороби. Знаходячись у трансі, вони, ніколи не навчаючись, можуть говорити латиною, івритом, арамейською й грецькою, називати невідомі їм імена, жартома вирішувати найскладніші завдання. Кинуті у воду сомнамбули не йдуть нібито на дно; завдяки дару пророцтва вони здатні читати книги, що лежать поруч, у закритому й запакованому вигляді, вони можуть цілком чітко споглядати події, що відбуваються в інших частинах світу, розкривати у своїх снах злочини, скоєні десятки років тому, коротше, немає настільки безглуздого фокусу, який не міг би бути приписаний чудесним здібностям медіумів. Відводять сомнамбул до льоху, де, за чутками, приховані скарби, і закопують їх по груди в землю, щоб за допомогою їхнього медіумічного чуття знайти золото й срібло. Або ставлять їх із зав’язаними очима посеред аптеки, щоб вони завдяки своїм здібностям («вищого почуття») знайшли правильні ліки для хворого; і ось, серед сотень ліків вони наосліп вибирають єдино благотворний варіант. Найнеймовірніші речі приписуються без жодного вагання медіумам; усі окультні явища й методи, що й досі ще хвилюють наш тверезий світ: ясновидіння, читання думок, спіритичні викликання духів, телепатичні й телепластичні мистецтва – усе це є початком фанатичного інтересу тієї пори до «тіньової сторони природи». Проходить деякий час, і з’являється нове ремесло професійного медіума. Оскільки медіум цінується тим дорожче, чим більш вражаючі одкровення від нього виходять, то карткові шулери й симулянти за допомогою трюків й обману роздувають свої «магнетичні» сили, користуючись нагодою до неймовірних меж. У месмерівські часи починаються знамениті вечірні спіритичні бесіди в затемнених кімнатах з Юлієм Цезарем[93] й апостолами; енергійно викликають духів. Усі легковірні, усі базіки й люди зі збоченою релігійністю, усі напівпоети, як Юстінус Кернер[94], і напівучені, як Еннемозер[95] і Клюге[96], нагромаджують у сфері сну наяву одне диво на інше. Зрозуміло, що в період їхньої гомінкої і часто незграбної напруженості наука спочатку недовірливо знизує плечима й зрештою сердито відвертається. Поступово протягом XIX століття месмеризм стає воістину скомпроментованим. Занадто великий галас навколо будь-якої думки завжди робить її незрозумілою, і ніщо так не відтісняє будь-яку творчу ідею в її впливі назад, у минуле, як доведення її до крайності.