15
Альфред Адлер (1870–1937) – австрійський лікар-психіатр і психолог. Спочатку поділяв психоаналітичні ідеї З. Фройда, але пізніше порвав з ним і створив своє власне вчення, що одержало назву індивідуальної психології. Причиною неврозів вважав почуття неповноцінності, що виникає в ранньому дитинстві, висунув ідею про механізм компенсації як рушійну силу розвитку людини. При лікуванні спирався на активну роль пацієнта, у теоретичних розробках розглядав людину як творця своєї власної лінії життя й самої себе як особистості, індивідуальності.
16
Йоганн Вольфганг Гете (1749–1832) – німецький поет і мислитель. У своїх творах звертався до міфологічних сюжетів і образів, черпав поетичний матеріал зі світової історії та національного минулого. У літературній творчості Гете знайшли відображення уявлення про суперечливості людського існування, свободу духу, ідеал гармонійної особистості.
17
Ганс Сакс (1494–1576) – німецький поет, який написав понад 500 поем і віршів. Брав участь у реформаторському русі в Німеччині. Оспівав починання Лютера, який виступив проти католицького духовенства. Його «Тлумачення однієї давньої гравюри в поетичній спадщині Ганса Сакса» було використано Гете при роботі над «Фаустом».
18
Поль Валері (1871–1945) – французький поет. Опублікував філософсько-художній твір «Вечір з паном Тестом» (1896), кілька збірок віршів, а також есе, присвячені живопису, архітектурі, творчості Стендаля й Бодлера. Творчість Валері характеризується насиченістю символічних образів, всіляких метафор й алегорій.
19
Георг Крістоф Ліхтенберг (1742–1799) – німецький письменник, вчений-фізик. Іноземний почесний член Петербурзької АН. Його перу належать сатиричні памфлети, роботи з художньої й театральної критики. Автор збірки «Афоризми» (1764–1799) побутового, філософського, соціально-політичного й літературного характеру.
20
Арнольд Вінкельрід – народний герой Швейцарії. Згідно з переказами героїчно загинув у битві під Земпахом 1386 р., забезпечивши перемогу швейцарців у боротьбі за звільнення країни від влади австрійських Габсбургів.
21
Джон Ло (1671–1729) – французький фінансист, родом із Шотландії. У 1716 р. заснував приватний банк, який у 1720 р. був перетворений на державний. У 1717 р., ставши міністром фінансів, пустив в обіг паперові гроші, не забезпечені золотом і сріблом. У зв’язку з інфляцією й обуренням, яке піднялося проти нього, втік до Брюсселя, потім – до Венеції, де й помер.
22
Артур Шопенгауер (1788–1860) – німецький філософ, один із представників ірраціонального напрямку в західноєвропейській філософській думці. Автор двотомної праці «Світ як воля й уявлення», у якій виклав своє розуміння взаємозв’язків між простором і часом, волею до життя і її різноманітними формами об’єктивації, несвідомими потягами й свідомою діяльністю людини.
23
Енциклопедисти – французькі філософи-просвітителі, письменники, вчені (Вольтер, Гельвецій, Гольбах, Кондільяк, Монтеск’є, Руссо і багато інших), які створили з ініціативи Д. Дідро і Ж. Л. д’Алам- бера багатотомну «Енциклопедію, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» (1751–1780) і здійснили величезний вплив на умонастрої мас напередодні Великої Французької революції (1789–1794).
24
Поль Анрі Гольбах (1723–1789) – французький філософ-просвітитель, один із авторів «Енциклопедії», виступав з критикою релігійного світогляду й феодальної форми власності.
25
Жульєн Офре де Ламетрі (1709–1751) – французький філософ, лікар. За антирелігійну спрямованість його книги «Природна історія душі» (1745) і «Людина-машина» (1747) зазнали публічного спалення.
26
Етьєн Бонно де Кондільяк (1715–1780) – французький філософ-просвітитель, член Французької академії, один із основоположників асоціативної психології. У двотомному «Трактаті про відчуття» (1754) розвинув сенсуалістичну теорію пізнання, згідно з якою відчуття людини розглядаються як основа знань про світ.
27
Громовідвід – блискавичник, винайдений американським вченим, публіцистом і державним діячем Бенджаміном Франкліном (1706–1790). Франклін – один із авторів Декларації незалежності (1776) й Конституції США (1787). Виступав проти релігійного догматизму, за віротерпимість, свободу совісті й «природну релігію», що обмежує функції Бога актом створення світу.
28
Христофор Колумб (1451–1506) – мореплавець, родом із Генуї. У жовтні 1492 р. вирушив у плавання до східних берегів Азії. 12 жовтня відкрив острів Сан-Сальвадор, поклавши початок відкриттю Америки.
29
Гармоніка міс Девіс – старовинний музичний інструмент, складався з набору скляних стаканчиків, наповнених водою, які давали мелодійне звучання при дотику до їхніх країв вологими пальцями рук. Міс Меріенн Девіс (1744–1792) – відома свого часу виконавиця, яка виступала з концертами на скляній гармоніці по всій Європі, особливо великий успіх здобула у Відні, при дворі Марії-Терезії.
30
Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791) – австрійський композитор, один із представників віденської класичної школи, музикант універсального обдарування. Переосмислив і збагатив усі сучасні йому музичні жанри.
31
Версаль – місто у Франції, розташоване недалеко від Парижа, у другій половині XVII ст. служив головною резиденцією Людовіка XIV. З невеликого селища перетворився на красивий архітектурний ансамбль, що включає в себе королівський палац, парк з десятками фонтанів, скульптур і різноманітними будівлями, внутрішня й зовнішня обробка яких відрізнялася особливою розкішшю.
32
Йосип Гайдн (1732–1809) – австрійський композитор, один із представників віденської класичної школи. Автор симфоній, квартетів, сонат, опер, концертів для різних інструментів. Написана ним у 1798 р. ораторія «Створення світу» виконувалася 1802 р. при відкритті Санкт-Петербурзького філармонічного товариства. Автор комічних і трагічних опер.
33
Кристоф Віллібальд Глюк (1714–1787) – композитор, народився в Німеччині, але як музикант сформувався в Чехії.
34
Ніколо Піччінні (1728–1800) – італійський композитор, представник неаполітанської оперної школи.
35
Вінцент Рігіні (1756–1812) – італійський композитор і співак, який жив і працював в Австрії.
36
Джерард Ван-Світен (1700–1772) – голландський вчений, один із засновників так званої старої віденської клінічної школи, лейб-лікар імператриці Марії-Терезії. Керував медичним факультетом Віденського університету й Віденською академією наук. Займався питаннями фармакології, хворобами легень і мозку, лікуванням сифілісу ртутними препаратами. Автор шеститомної праці «Коментарі до афоризмів Г. Бурхаве про розпізнавання та лікуванні хвороб» (1742–1776). Почесний член Петербурзької АН.
37
Сини Енака – згадуваний у Біблії народ велетнів.
38
Свенгалі – один із персонажів (гіпнотизер) роману «Трільді» англійського письменника й художника Джорджа Дю Морьє (1834–1896).
39
Спалащані – лікар, один із дійових осіб новели німецького письменника й композитора Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776–1822) «Піщана людина».
40
Галеністи – послідовники Клавдія Галена (бл. 130 – бл. 200), давньоримського лікаря, натураліста, класика античної медицини. Систематизував основні ідеї античної медицини в галузі анатомії, фізіології, терапії. Дав перший анатомо-фізіологічний опис людини. Уперше в історії ввів у практику медичний експеримент на тваринах.
41
Францель Естерлін – одна з пацієнток Ф. Месмера, яка страждала на важку форму істерії, протягом двох років жила в його будинку й зіграла важливу роль у його долі.