Зараз, коли Ти читаєш цього листа, я, можливо, в своєму старому фраку, в потрісканих лакових туфлях, в смішному циліндрі, занадто тісному на мене, і з напрочуд блідим обличчям[12] (мені тепер так довго не вдається заснути), як читець Талмуду пліч-о-пліч з чарівною, приємною, елегантною, а головне, вкрай уважною й скромною своєю кузиною їду до храму, де й відбудеться весілля у всій своїй неймовірній урочистості, яка завжди мене бентежить, адже в житті єврейства, принаймні у нас, релігійні церемонії давно звелися лише до весіль і похоронів, завдяки чому обидва ці ритуали настільки заступили собою всі інші, що буквально ловиш на собі докірливі погляди зникомої віри.
На добраніч, кохана моя. Який же я радий, що хоча б одна Твоя неділя, поза всякими сумнівами, випаде спокійніша за мою. Цікаво, щось цього разу не забуде зауважити Твоя матінка, вручаючи Тобі цього листа?
Франц
Я ще раз перечитав Твого листа, і що деякі речі викликала в мене неабияку цікавість, то ставлю Тобі наступні питання:
1. Що означає ось це: з медальйоном я ще не все залагодила?
2. У родині яких добрих знайомих Ти була? Бог знає, чого воно так, але прізвища все мені прояснюють.
3. Як пройшло сімейне купання? Тут, на жаль, я повинен придушити в собі репліку – вона стосується мого вигляду в купальні, моєї худорби. (Так і бути, ось вона: Тобі доводилося прокидатися в холодному поту від жаху?) У купальні я скидаюся на хлопчика-сироту. Пам’ятаю, щоправда, це вже дуже давно було, ми жили в дачному містечку на Ельбі, літо випало спекотне, і купання в річці давало незрівнянну втіху. Але купальня була мацюня, чоловіки і жінки купалися всі упереміш, навіть не пам’ятаю точно, скільки було роздягалень, дві або одна, але дачне товариство того літа взагалі підібралося веселісіньке, і з таких дрібниць, по-моєму, небагато собі робило. Окрім мене. З жінками я іноді ще наважувався там з’являтися, але рідко, здебільшого – при тому що купатися, зрозуміло, поривало мене неймовірно і невпинно – я, наче бездомний пес, тинявся найвужчими стежками прибережних схилів, годинами виглядаючи, коли ж маленька купальня нарешті звільниться і я зможу нею скористатися. Як же проклинав я припізнілих дачників, які зненацька знову заповнювали купальню, вже зовсім було спорожнілу, з якими стогонами волав до неба, коли раптом вдаряла гроза і воднораз забирала у мене будь-яку надію скупатись! Як правило, зайти в воду мені вдавалося тільки над вечір, коли ставало прохолодно і таку втіху купання вже не давало. І лише іноді, діставши щось на кшталт сонячного удару, я, як очманілий, кидався в саму гущу купальників. І, зрозуміло, спокійно купався і грав разом з іншими, ніхто і не думав перейматися якимось хлопчиськом, але сам я повірити в це не міг.
4. Про Твого батька я при нагоді хотів би почути ще більше.
Слухай, вже знову так пізно! А я ще нічого «веселенького» не наготував для весільної вечері і, що найстрашніше, не можу і не зможу наготувати.
Франц
12.01.1913
Тільки-но, кохана, я ламав собі голову, сподіваючись, якщо вже нічого іншого не можу, придумати хоча б три фрази для привітання весільних гостей. Нарешті я їх придумав, вони безнадійні. Дали б мені виголосити промову проти гостей, її мені і готувати б не довелося, слова потекли б самі, штовхаючись і переганяючи одне одне, і я насмілюся припустити, що вигнав би більшість гостей із зали навіть не лайкою, а сумлінним висловленням своїх справжніх жахливих почуттів. Утім, наразі я рокований на те, щоб вигнати самого себе: це не я, а хтось інший сидітиме там за столом, вставатиме, вимовляти три завчених фрази і підніматиме келих, все це виконає якась тінь мого сумного образу.
Але я не надто хотів писати це Тобі, я насправді пишу Тобі із страху. Вислухай! Чи нема у вчорашньому моєму листі чогось, що могло б Тобі заважати, дошкулити чи навіть образити? Думка про це мене душить. І я точно не знаю, бо зараз, коли я пишу не для себе, я відчуваю, ніби пустив з рук мірку, яку прикладаєш до всього цього. Можливо, у становищі нема нічого кепського, хоча писав я це у поганому настрої, і тепер усе здається мені грубим і холодним і безжальним і нахабним одночасно. У кожнім разі надішли мені свого листа, кохана, щоб заспокоїти мене, але ні, не надсилай його у відповідь. О, тепер я не знаю, чого хочу; в які умови я потрапив! Довго ж мені доведеться дряпатися, перш ніж я знову вийду. Якби ж то я мав Твою відповідь на останній лист, який Ти отримала у неділю, і якоїсь миті, можливо, навіть гніваючись на мене, встала з ліжка! Якщо Ти сердишся на мене, кохана, вибач – у моєму теперішньому стані не соромно благати про співчуття, мій стан – це ганьба, – якщо Ти вже пробачила мене, прийми цей лист як пізнє вибачення, якщо Ти взагалі не знайдеш жодної провини з мого боку, то смійся з мене, годі буде знайти щось приємніше для мене.
Франц
Миле зауваження моєї найменшої сестри: як Ти знаєш, вона дуже мене любить, вважає, що все, що я кажу, роблю чи маю на увазі, неодмінно добре, проте вирізняється такою кмітливістю, що може трохи покпити з мене, а водночас, звісно, і з себе (хай там як, а вона завжди на моєму боці). Зараз я, безсумнівно, і, мабуть, засмучений через весілля, тому сестра, якщо брати її ставлення до мене загалом, віддає, мабуть, належне цьому смуткові, коли, звичайно, вона може бодай на дрібку його відчути. Сьогодні ж увечері наша шапарка ударилася в сльози, складаючи речі для Валлі (яка виходить заміж), через що і Валлі розрюмсалася. Так вона і зайшла до вітальні, зі сльозами на очах; варто було Оттлі (це та найменша сестра) побачити її мокрі очі, як вона вигукнула: «Вона розумна, вона теж плаче!» Говорилося це напівжартома і напівсерйозно, і означало, певно, те, що сльози до ладу, бо ж вони передають мої почуття, і тому Валлі, мабуть, розумна, якщо робить щось згідно з моїми і її власними почуттями.
А тепер час мені на боковеньку, не хочу завтра все проспати.
Спочатку я мало не злякався людини з Каїру. Він, звичайно, добрий німець, але я уздрів, як він, мов араб, крутиться біля тебе у порожній конторі, а за ним пурхає, як метелик, якесь простирадло. Як би прислужилося мені своє місце за Твоїм столом! Краще бути нічним сторожем на своїй фабриці, ніж ген-ген коханцем, як я.
12.01.1913
Улюблене дитя моє, все позаду, сподіванки на кращі часи замріли на обрії, в будинку відносний мир і спокій. Іноді мені здається, я ладен пожертвувати чим завгодно, навіть власною сестрою, аби позбутися всіх цих чужих людей в будинку. Зрозуміло, Ти не повинна думати, та, сподіваюся, і не думаєш, що почуття це бодай якось співвідноситься з дійсністю, але саме почуття незнищенне.
Я отримав Твій лист, листівку і фотокартки в самий розпал весільних урочистостей, якраз коли ми шикувалися для весільної ходи, мені здалося на мить, ніби Ти стиснула мою руку.
Ах, кохана, Твої фотографії – яка ж це солодка мука! На всіх зображена кохана, жодна на іншу не схожа, і всі захоплюють з неймовірною силою. На цих знімках Ти знову схожа на ту маленьку дівчинку з найпершої картки, яку Ти мені прислала. Як спокійно Ти сидиш, ліва рука, хоч вона і гуляща, все одно є недоторканною, бо Тобі диктують щось дуже замислене. Витончена світлина на випадок, коли б Ти хотіла викликати в когось бажання негайно поцілувати Тебе в губи. Це в твоєму бюро Тебе сфотографували? І в чому різниця між різними мундштуками у апаратів? Або це фотографії для рекламних цілей? Може, навіть для листівок? Але ж ні ж?
Кохана, чого б Ти тільки не сказала, якби попостежила за мною під час весілля! Себто взагалі все пройшло зовсім так, як я і припускав, а єдиною несподіванкою свята виявилося те, що воно все ж і справді скінчилось. Але що я знову буду в такому засушеному, понурому стані, набагато перевершуючи з погляду сумного вигляду найпохмурішого з гостей, – цього я ніяк не очікував; подібні стани, думав я про себе, назавжди пішли для мене в легендарне минуле. І ось вони знову тут, свіженькі, як в перший день довгої низки нескінченних днів. І тільки після, забігши ненадовго в кафе і прогледівши в газетах чотири речі Домьє[13] («М’ясник», «Концерт», «Критики», «Колекціонер»), я потроху так-сяк отямився.