Франц
13.01.1913
Так, значить, Ти на мене не розсердилася, улюблена моя Феліціє, через недільного листа, та ще й пожертвувала заради мене частиною свого післяобіднього сну, якого Ти, до смерті втомлена, так потребуєш. Але сон хоч, принаймні, був міцний і добрий? Однак Ти геть уже не катаєшся на ковзанах? Не гуляєш? І часу на читання у Тебе, звичайно, теж немає. Раніше, поки Ти не знала мене, цієї людини, що живе виключно завдяки Твоїм листам і Твоїми листами, у Тебе, напевно, був зовсім не такий розпорядок дня. Скажи мені що-небудь про це, кохана, але тільки правду! І про численні журнали, які згадані в найпершому Твоєму листі і які Ти, як і раніше, отримуєш, Ти мені досі так нічого і не сказала.
Нічого надокладь про весілля в подробицях я краще не писатиму, інакше довелося б описувати нових родичів і їхніх друзів, це занадто відкине мене назад, в недавній, і так насилу пережитий час. Кузину мою звати Марта, у неї багато чеснот, одна з яких – невибагливість, якою щедро користувався я один. Мої батьки (не можу встояти перед спокусою і скажу тут: «мої бідолашні батьки») з нагоди весілля були дуже щасливі, незважаючи на шалену суму, яку їм, згнітивши серце, за це свято довелося викласти. Зазвичай мій батько по обіді вмощується в крісло-гойдалку, щоб поспати ненадовго, а потому знову чимчикує до крамниці – лягати після їжі йому через його серцеву недугу категорично не можна. Ось і сьогодні він сів у крісло-гойдалку, і я вже думав, що він заснув (а я саме обідав), аж раптом він, вже засинаючи, каже: «Хтось мені сказав, що наша Валлі у весільній фаті вчора була викапана княгиня». Але сказав по-чеськи, і стільки захоплення, любові і ніжності, скільки злилося в чеському слові «Kněžna», що німецькому «Fürstin» було до нього як до неба, воно ж цілком настроєно на розмах і на розкіш.
Зауваження мого зятя Ти, кохана, зрозуміла не цілком правильно. Якби існувала для нього бодай найменша можливість мати на оці Твої листи, тоді, звичайно, відому зловмисність його жарту не довелося б заперечувати. Але саме він про Твої листи, зрозуміло, зовсім не знає, і такий натяк з його боку повністю виключений. Єдиний натяк, який міг би тут критися, хоча не було і його, це той, що я так мало приділяю уваги сім’ї, немов живу десь на чужині і з сім’єю лише листуюся. Про мою ж справжню домівку він, звичайно, знати не знає[14].
Франц
14.01.1913
Кохана, за роботою час промайнув швидко, вже знову так пізно, і мені завжди близько другої ночі згадується той китайський вчений[15]. На жаль, на жаль, не подруга мене будить, а тільки лист, якого я хочу їй написати. Якось Ти написала, що хотіла б сидіти поруч зі мною, коли я пишу; уяви собі, я б тоді не зміг писати (у мене і зараз якось не особливо виходить), геть не зміг би. Писати – це ж розкриватися до самого дна; навіть крайньої відвертості і самовіддачі, допустимої в спілкуванні між людьми, такої, коли, здається, ось-ось втратиш себе, чого люди, поки вони при здоровому глузді, зазвичай намагаються уникати, бо жити, поки живий, хоче кожен, – навіть такої відвертості і самовіддачі для письменства свідомо геть обмаль. Усе, що з цієї поверхневої площини ти переносиш в письменство – якщо вже інакше не виходить і глибші джерела в тобі мовчать, – усе це ніщо і піде на пропасть тієї самої миті, коли більш справжнє почуття похитне в тобі цю першу, поверхневу оболонку. Ось чому жодної самотності не вистачить, коли пишеш, і будь-якої тиші мало, коли пишеш, і ніяка ніч не буває досить темна. Ось чому і ніякого часу ніколи не вистачає, бо дороги свої довгі, збитися з них легко, і часом такий страх підступить, що, забувши всі потяги і спокуси, хочеться повернути і бігти назад (втіха, за яку потім щоразу приймаєш тяжку кару), – як з несподіваним поцілунком, випадково зірваним із жаданих вуст! Я часто думаю, що найкращим способом життя для мене було б, якби мене замкнули з пером, папером і лампою в найдальшому приміщенні довгого підвалу. Їжу хай би мені приносили і ставили від моєї кімнати якнайдалі, на вході в підвал. Похід за їжею, в халаті, повз усі підвальні склепіння, був би єдиною моєю прогулянкою. Потім я вертав би за стіл, довго, зі смаком їв і знову брався б писати. Ах, що б я тоді понаписував! З яких глибин би черпав! Без зусиль! Бо вища зосередженість вже не вимагає зусиль. Правда, довго б це, напевно, не протривало, і за першої ж, навіть в такому стані все одно неминучої невдачі я вкинувся б у грандіозне, чудове безумство. Що скажеш, кохана? Не цурайся підвального жителя!
Франц
15.01.1913
Сьогоднішній день закінчиться вже відносно скоро, але я і лягти хочу теж скоро, бо ж за вчорашню, часом навіть хорошу роботу мені весь день довелося розплачуватися головними болями (до речі, ці головні болі – досягнення останніх двох місяців, якщо взагалі не нового, 1913 року) і поганим сном, який тріщить од кошмарів. А добре писати бодай два вечори поспіль мені вже давно не вдавалося. Яким же нерівним місивом писанини буде він, цей мій роман! І яка пекельна, якщо взагалі здійсненна, буде ця робота – вдихнути хоча б видимість життя в дохлі його шматки! І скільки залишиться в ньому несправжнього тільки тому, що вчасно не прийшла підмога з глибин.
Вчора про щось я забув запитати, хоча від думок у голові роїлося. Чи означає те, що Ти пишеш у неділю увечері, що вдень Тобі боліла спина і Ти недобре почувалася? Навіть у неділю, коли Ти могла відпочити, Тобі нездужалося? І та ж таки моя здорова дівчинка? І це моя розважлива дівчинка, яка цілу неділю (з Твого листа так здається) проводить вдома і в тітки, замість вийти на чудове зимове повітря. Напиши мені про це, кохана, і то пиши чисту правду! Раз по раз я чую, як Твоя мати лається: «Зведеш ти себе зі світу!» Але якщо вона має на увазі лише писання – а в цьому контексті вона має на увазі хіба що писання – то вона помиляється. Мені досить п’яти рядків моєї коханої – скажи це матусі, щоб заспокоїти, коли опівдні вона лягає спати, – п’ять рядків – це прохання неабияке, але зі світу це не зводить. Звичайно, коли кохана пише довгі листи! Але це не моя вина, матусю, через це і я спересердя лаюся. Але, можливо, мати має на увазі не писання – тоді, звичайно, мені нема що сказати у відповідь.
Колись Ти пообіцяла, що скажеш мені, чому Ти не можеш відмовитися від роботи у професора або принаймні не можеш її якось скоротити. Як Ти взагалі потрапила до професора?
Про мого зятя я Тобі ще напишу, про Макса теж, про Льові теж, мені, врешті-решт, абсолютно байдуже, про кого писати, аби лишень вірити, що кожним написаним словом я торкаюся до Тебе, кохана. «Таємне кохання» у нас не грають[16], зате наш новий кенар просто зараз, серед ночі, хоч його і накривають, раптом затягнув щось сумовите.
Франц
16.01.1913
Пишу вже зараз, бо хто знає, коли і наскільки засмученим я повернуся додому сьогодні ввечері. Тільки уяви собі, сьогодні ввечері – я вже місяць з тривогою цього чекав – не залишаюся вдома. Мене вже зараз гризе сумління, і я буду задоволений, якщо воно бодай на чверть години залишить мене сьогодні в спокої. Річ у тому, що Бубер виступає з доповіддю про єврейський міф[17]. Втім, сам Бубер ні в життя не витягнув би мене з моєї світлиці, я його вже чув, він справляє на мене швидше занудне враження, що б він не говорив, завжди чогось бракує… (Зрозуміло, він багато знає, китайські історії…) – (Не було під рукою бібулки, і я, чекаючи, поки сторінка просохне, читав в «Education», яке саме переді мною лежить, сторінки з 600-ї по 602-гу. Боже ти мій! прочитай це, кохана, ні, Ти тільки прочитай! «Elle avoua qu’elle désirait faire un tour à son bras, dans les reus»[18]. Який образ! А прокреслені сторінки, кохана, аж ніяк не означають ночі, коли у нього не було сил. Навпаки, це саме ті сторінки, в які він заглиблювався цілком, просто щезаючи з людських очей. І навіть у третьому, чистовому рукописі, як Ти можеш побачити з додатку, йому ще випадало це нескінченне щастя.) – Продовжую в інших дужках: (так ось, він, Бубер, видав «Китайські духовні і любовні історії»[19], які, наскільки я їх знаю, просто розкішні.) Але після Бубера читає Айзольт[20], заради неї я і йду. Ти її вже слухала? Я бачив її Офелію і в ролі Віри в «Ім’ярек»[21]. Її вигляд і голос мене просто-таки підкорили. Ймовірно, я взагалі з’явлюся туди вже тільки по буберовій доповіді.