В його очах заблисла сльоза.
Татунечку! кликнула Ева, підбігла до батька і сховала своє личко на його грудях. Що спонукує вас ображати Юліяна таким підозрінням? Мій коханий Юліяне, ти вражений, але батько, певно, не думав так зле. Татунечку!..
Так, Ево, обізвався врешті о. Захарій, здержуючись у ході. До такого питання спонукала мене твоя вдача, Ево. Не відтягайте ніколи своєї руки від неї, Юліяне, тої руки, що врятувала її раз уже від смерти чи каліцтва. В Еві є щось непостійне, ріжні пориви, що раз рвуть її до доброго, часом до геройства, а часто і до нерозумних учинків. Якби до того ще не ті божевільні слова її бабуні, що в Еві збереглися всі прикмети Альбінських, то я ніколи не був би поставив такого питання.
З бабунею справді треба числитися, вона небуденна, обізвався з притиском Юліян.
Вибачте, пане Цезаревич, обізвалася тут нараз їмость. Я маю також кілька слів сказати, хоч цілком про щось інше. Я не знаю, чому тут стільки зайвого говорити, замість того, що найважніше. Краще нам спільно обрадити, коли мало б відбутися вінчання, ніж розводитися над вдачею Еви і над вашою постановою.
Я прийду в означений час за Евою, отче, обізвався Юліян твердо, але раніше мушу сам із собою поладнати. Я не хочу бути лише чоловіком своєї жінки.
Їмость подивилася заляканими очима на Юліяна.
А Ева, а весілля? спитала майже з розпукою.
Ева буде до того часу при вас.
Ева, що ще тулилася до нареченого, прокинулась при тих словах з цілою живістю своєї вдачі:
Юліяне! кликнула, що тобі Бог дав? Я буду при батьках, тут? Тобі не відомі мої наміри? Ти вже забув, що я вчора говорила, що їду на медичний факультет і що через те між мною і батьком дійшло до непорозуміння?
На медичний факультет? відповів він. Так, ти говорила про це, це правда. Але тепер ти повинна зрозуміти, що твій замір мусить уступити перед іншими обовязками. Відколи ти стала моєю, нареченою богослова, ти не можеш віддаватися медичним студіям.
Юліяне! кликнула Ева і сплеснула в долоні, богословом? Ти богословом? Відколи це? Я ніколи не чула з твоїх уст, щоб ти хотів коли бути священиком. Я уявляла собі тебе не інакше як ученим, професором, урядовцем, військовим, усім іншим, але ніколи попом! Ні, ніколи попом!
Попом? повторив Юліян придушеним голосом. Ево, схаменися, що говориш? Чим є твій батько? Не священиком?
Залишіть її, Юліяне, вмішався о. Захарій, дуже супокійний, усміхаючись гірко. Вона ніколи неправдою не орудувала і тепер сказала те, що думала.
То будь ним, як хочеш, будь чий хочеш, але я піду на медицину! сказала вражена, і очі її запаліли раптовим гнівом.
Ні, Ево, наставав Юліян твердо на своїм, притягнувши зворушену дівчину до своїх грудей. Це не може бути. Хіба ти вже так скоро забула, що мене любиш і не знаєш, що місце жінки при боці її чоловіка?
Останні слова, вимовлені цим півголосом, не залишилися без впливу. За хвилину вона вспокоїлася і сказала:
Я про це не забула, Юліяне, але те, що для мене найважніше, наймиліше з усіх бажань, окрім твоєї особи на світі, ти забороняєш мені. Я ж кажу тобі: ти йди собі на богословя, вибирай фах, який хочеш, а я буду лікаркою.
На селі будеш хорих селян лічити? спитав він і усміхнувся. По селах інтелігентів мало, Ево. Ти не береш цієї справи досить поважно. Лікарська професія нелегка. Скидаєшся обовязків жінки душпастиря, і замість при ньому сильно стояти, щоб і добре, і гірке з ним ділити, хапаєшся Роздумай, Ево.
Я роздумала. Ти можеш бути вчителем релігії в місті, як до того прийде, а я буду лікарювати. Не так? Ах будь добрий і послушний, Юлику. Ми можемо це так гарно погодити, благала і пестила голосом. Ти не пожалуєш, маючи жінку-лікарку, лише дай дозвіл.
І до батьків, що стояли без слова, звернулася теж.
Дайте нам дозвіл бути щасливими, батеньки, щоб нам щасливо велося, бо без нього я не поїду до Швейцарії. Юліян дозволяє.
Дозволяєте, Юліяне? спитав батько, впяливши свої великі голубі очі у свого майбутнього зятя.
Юліян підняв брови вгору і притакнув мовчки головою.
То я лише докину свій дозвіл, якщо воно щось поможе, до вашого щастя, але засобів на ту ціль у мене нема. Ева знає, куди вони в мене йдуть.
Знаю, знаю, татечку. Для ваших бідних, голодних у громаді, на шкільні книжки, для дрібних невдячників, на сирітську касу, на шпихлір у неурожайні роки, для калік і куди я там знаю Але гроші марниця, додала весело, майже пустотливо, бабуня дасть, бабуня!