Я їй уже вибачив, відповів о. Захарій, відвертаючи погляд від молодця. Коли ніч проминула і настав Божий день, я її вибачив, одначе щодо «батьківства», то їй це вже непотрібне.
Ева заридала:
Жадайте від мене, чого хочете, батеньку, я все сповню, лише, щоб ваш жаль перемінився в давні почування до мене.
Батько зітхнув.
Ева, обтираючи сльози, сказала:
На одно дайте мені відповідь, тату, лише на це одно. Нащо дав Бог гарні ночі, що люди пяніють від них, навіщо навіває мрії на людську душу, наче поширює її і робить їх невідповідальними за свої вчинки?
О. Захарій, зустрівшись з очима доньки, відвернувся.
Та тут бабуня заворушилась.
Батько тобі не скаже того, що я тобі скажу. Він душпастир, але я, жінка, дам тобі відповідь. Господь зсуває на людську душу мрії на те, щоб і на землі був для смертних рай. Такими ночами ми забуваємо за своє горе, за свою самотність, за те, що нас в ясну днину картають, бо сонячне світло зрадливе. Ціле життя мені чогось не доставало, я побивалася за чимось і завсіди надаремне. Може, ти, моя наслідниця, ліпше мене зрозумієш. Ангелику мій, єдина радосте моя, нащо те все? Чому не може все так бути, як люди хотять, як ти або хто інший хоче? Твій батько хоче мене з тобою розлучити. Нехай пробує. Капітан Юліян Цезаревич встав із гробу говорила, мов непритомна, і хоч той капітан ані на хвилину не бажав тієї бабуні, не торкнувся навіть її уст, бо любив другу, зате його внук любить її внучку, що унаслідила всі прикмети Альбінських. Ось на це дайте мені відповідь, отче зятю. Воно так є, бо чомусь так мусить бути і ніхто цьому не винен.
Сказавши це, старуха обернулася до їмості, що мала очі та вуха тільки для свого чоловіка і доньки і, піднісши визивним рухом руку, кликнула:
Давай чарку, донцю, нехай випю на щастя Еви! Нині я дихаю ще вчорашнім переживанням, а ти, Ево, вспокійся, ти чула, що твій батько вибачив тобі. Він добрий і мудрий, він душпастир. Хто ж інший має прощати, як не він?
О. Захарій підніс руку, наказуючи мовчанку, але вона говорила далі.
Гадаєш, дитинко, що був би прокляв? Пусте!.. Хто проклинає любов, той проклинає молодість.
І, сказавши це, вийшла з кімнати, а дівчина поспішила за нею.
О. Захарій звернувся до Юліяна, що сперся коло вікна у поважній задумі.
Чи я вас добре зрозумів, Цезаревичу, чи справді ви рішилися вступити на богословя?
Так, отче, відповів Юліян. І тепер я хотів вас ще спитати, чи вам досить цього з моєї сторони?
О. Захарій поглянув зачудовано на нього.
З вашої сторони? Ага! і вдарив себе злегка по чолі. Ви себе хочете мені в жертву принести, молодий чоловіче? Що вам до голови прийшло? Я на це ніколи не дозволю!
Так, я рішився, відповів Юліян, зложивши руки на грудях.
Так знайте, що я з вами не годжуся. Поступайте, як хочете.
О. Захарій почав роздратований ходити по хаті.
Що за ідея!
Юліян здвигав мовчки плечима.
Небавком я виїду до Львова. Хіба, може, хорий батько затримає мене якийсь час дома, та нічого не змінить моєї постанови. Чи маєте ще якісь бажання, отче, або доручення щодо Еви? Я буду старатися їх точно сповнити.
Ні, відповів нервово душпастир. Хіба ще хотів би вам доказати, що це з вашої сторони рисковна гра вступати у стан, до якого не почуваєте покликання, хоча я не таю, що мені було б мило мати за зятя богослова. Він по моїй смерти міг би перебрати тутешню громаду
О. Захарій не встиг докінчити своїх дальших міркувань, бо їмость появилася в кімнаті, а з нею Ева.
Душпастир поглянув на свою доньку довгим поглядом.
Заки що буде, пане Цезаревич, заки буде так, як ми говорили, я вам передовсім як батько поставлю одно питання. Чи ви любите мою дочку?
Так, отче, відповів поважно Юліян.
Чи ваші почування такі, що ви можете але ні поправився нараз нетерпляче, скажемо простіше. Чи ви почуваєте в собі силу дотримати своїй нареченій обіцянку? Ви ви бували у світі і, щоб правду сказати, я вас тепер мало знаю.
Юліянове обличчя змінило колір.
Як це питання торкається моєї дотеперішньої поведінки у вашій хаті, отче, то нехай воно мене не мине, відповів він.
В його очах заблисла сльоза.
Татунечку! кликнула Ева, підбігла до батька і сховала своє личко на його грудях. Що спонукує вас ображати Юліяна таким підозрінням? Мій коханий Юліяне, ти вражений, але батько, певно, не думав так зле. Татунечку!..