Всего за 109 руб. Купить полную версию
Для кінорежисера Леоніда Бикова: «Головне за монтажем, ракурсом і панорамою не розхлюпати б душу! Мені здається, душа нашого народу ледь-ледь усміхається. Навіть коли болить, усміхається».
Його немає з ким порівнювати ні поставити поруч нарівні, ні відразу за кимось. То в чому ж виявлялася «незвичайність і глибока значущість» героїв Леоніда Бикова? Неповторність його мистецької особистості?..
* * *В архівах Музею Національної кіностудії імені Довженка, Київського державного музею театру, музики і кіно, Музею Харківського академічного українського драматичного театру імені Шевченка, Музею історії Краматорська накопичилося багато документальних свідчень про діяльність Леоніда Бикова.
Існують численні спогади про Леоніда Бикова як людину, актора, режисера: його сестри Луїзи, доньки Маряни, друзів і колег майстра. Їх неважко віднайти у відкритому Інтернеті. Та й до мене особисто дійшли, окрім надрукованих, і ненадруковані спогади режисера Миколи Мащенка, який усе життя підтримував дружні стосунки з Леонідом Биковим, а також акторів, яким пощастило працювати з ним, зокрема, мого однокурсника по театральному інституту Віталія Дорошенка, який зіграв у двох його фільмах
Кінознавець Лариса Брюховецька написала ґрунтовну монографію під промовистою назвою «Своєрідне кіно Леоніда Бикова», в якій окремі влучні спостереження розчиняються у потоці загальних фраз і визначень. Ніби на протилежність цьому створена Наталією Тендорою монографія «Леонід Биков. Ати-бати» побудована на проникливо-емоційному ставленні до особистості й творчості майстра, хоча автор, захоплений його образом, дає розгулятися своїй фантазії
От і виходить, що Леонід Биков:
протистояв радянській системі, коли стає відомо по прізвищах, із ким саме він боровся, і залишається невідомим, за що, власне, він боровся;
був радянським митцем а чи був він українським митцем? Останнє звучить якось нерозбірливо;
був блискучим актором-коміком, який змушував глядачів сміятись і плакати (а в чому полягає природа його неповторного комізму?);
був кінорежисером-новатором (а що, власне, нового він вніс у мистецтво кіно?);
начебто жив у сімї божевільних, дружина і син страждали на шизофренію (а чи так воно було?).
І так далі. А далі ще багато чого незясованого, неуточненого, неспростованого.
Тобто на часі неконюнктурний, неупереджений погляд на Леоніда Бикова:
не виключно з точки зору тих, хто знав його зблизька і за малим не завжди міг угледіти велике,
не виключно з орбіти Малої планети, коли історія набувала рис політичності,
не з позицій наукоподібного жонглювання термінами, коли митцеві приписували приналежність до різних течій «постреалізму»