Уявімо собі, що Прація зосередилася виключно на вині, а Ледащия – тільки на сукні. 1000 мешканців Прації вироблять 10 000 одиниць вина, а 1000 мешканців Ледащиї – 5000 одиниць сукна.
Встановивши показник обміну вина на сукно на рівні між 1,25 та 1,66 (наприклад, 1,5), країни можуть здійснювати обмін 1500 одиниць вина на 1000 одиниць сукна. Припустімо, що Ледащия поставила 3000 одиниць сукна, а отримала взамін 3000 × 1,5 = 4500 одиниць вина. Тепер те, що отримають країни, буде описуватися таблицею:
Тож обидві країни виграли від такої спеціалізації, отримавши кращий результат, ніж без обміну, хоча спочатку могло здатися, що торгівля не має сенсу. Концентрація на відносних перевагах може давати саме такий результат. Часто може здаватися, що країна стає більш вразливою, втрачаючи цілі галузі. Мабуть, це правда, але, водночас, абсолютно неефективно намагатися бути сильним у всьому. Сьогоднішня глобальна економіка – це світ загальної економічної взаємозалежності. Прагнення захистити свій ринок, як наслідок, призводить до неналежного використання можливостей.
Тим часом як інші країни виграють від вільної торгівлі, ви прогаєте можливості отримання кращого економічного результату.
Ставлення до економіки як метафора
Подивіться на малюнок. Уявіть собі, що прийшли до озера скупатися. Ви зняли з себе одяг і залишили в точці A. Потім зайшли у воду і з насолодою попливли. Перебуваючи в точці B, ви обернулись і побачили, що хтось порсається у ваших речах. Природно, ви хочете якомога швидше дістатися точки A. Як зробити це максимально швидко? Перше, що спадає на думку, – рухатися по прямій. Адже ми точно знаємо, що найкоротша відстань між точками – це пряма лінія. І більшість саме так і стане діяти – йти по прямій, вибирати рішення, яке здається таким очевидним і наочним.
Але ситуація така, що швидкість вашого пересування у воді і по землі не однакова. І це суттєво впливає на оптимальне рішення. Оптимальне рішення виявляється зовсім не в тому, щоб рухатися по прямій. Якщо у воді ви пересуваєтесь повільніше, то оптимум буде досягнутий, якщо дещо скоротити довжину шляху по воді і збільшити – по землі. Загальну більшу відстань буде пройдено швидше, ніж найкоротшу.
Цю оптимальну траєкторію дивним чином знаходить промінь світла, що переломлюється. Не існує можливості швидше пройти відстань, обмежену швидкістю в різних середовищах, ніж це зробить промінь світла.
Іноді те саме інтуїтивно, без точних розрахунків, робить звичайний автолюбитель, обираючи шлях між точками. Інтуїція і природа часто містять дивовижні вбудовані оптимуми.
А ось в економіці люди часто схильні робити помилки. Буває, вони бачать найкоротшу відстань між А і В, обирають, здавалося б, той самий оптимум, але він виявляється дуже далеким від справжнього рішення. Роблячи це весь час, країна починає відставати – спочатку на роки, потім на десятиліття, іноді ризикуючи застрягти і в минулому столітті.
Невеликі відмінності і переваги обумовлюють абсолютно різні результати. Уявімо собі, що є дві країни, які перебувають приблизно на одному рівні розвитку і забезпечують схожий рівень добробуту своїх громадян. Завдяки ефективнішій організації економіка однієї країни росте на 3 % в рік, а другої – на 2 %. Здавалося б, різниця в 1 % мінімальна і не так багато важить. Але історія оперує довгими періодами. Як сильно відстане країна з нижчими темпами зростання, скажімо, через сто років?
Перша країна виросте за сто років як (1 + 3 %)100 = в 19,2 раза. Друга країна: (1 + 2 %)100, або в 7,2 раза. Розрахунки показують, що друга країна відстане в 2,65 раза. Це як різниця між Німеччиною і Болгарією, наприклад.
Невеликі відхилення від оптимального шляху накопичуються у вигляді втрат і, врешті-решт, призводять до глобального відставання.
Очевидний прямий шлях, на жаль, часто буває дуже далеким від оптимуму. Не варто сприймати економіку надто тривіально, вона має свої неочевидності й парадокси. Багато з них відкриються для вас у цій книжці.
Маркс і привид комунізму, що бродить по Європі
Ідеї Адама Сміта передбачили буржуазні революції, що сприяли неабиякому розвитку продуктивних сил. Зміна суспільних відносин, в яких найбільш активні та діяльні особистості користувалися перевагами промислової революції, дала величезний поштовх як економічному розвитку, так і глобальній несправедливості.
Власники капіталу повністю використовували переваги й можливості, що відкривалися перед ними. Але за значного економічного зростання з’явилася вкрай велика відмінність у добробуті різних верств населення.
Несправедливість. Про неї Адам Сміт не особливо замислювався, він говорив про сумарне зростання добробуту. Водночас тотальна нерівність представляла собою величезну проблему, яка не могла не породити альтернативні ідеї.
Взявши за основу трудову теорію вартості Адама Сміта і гегелівський філософський принцип історичного розвитку суспільства, Карл Маркс народжує великий труд, який сміливо можна зарахувати до найвпливовіших у розвитку людства.
Логіка Маркса полягає в такому.
Що є додана вартість? Ми взяли дошки, цвяхи і зробили з них стілець. Цей стілець має додаткову вартість, яку створила людська праця. Наприклад, дошки і цвяхи коштували 10, а готовий стілець – 25. Тобто 15 створено людиною, а поділено між нею (зарплата) і капіталістом (прибуток).
Маркс вважав, що таке привласнення результатів чужої праці є несправедливим.
– Але ж робітник використовував засоби виробництва? – запитали в Маркса. – А вони належать капіталістові.
– Правильно, – відповів Маркс. – Ці засоби виробництва – упредметнена праця. Вони були створені працею робітників, а капіталіст їх привласнив. Тепер ця минула праця (виражена в засобах виробництва) приносить додану вартість.
– А як же земля? Посадили в землю зерно – отримали урожай.
– Земля робить свій внесок у створення вартості, як і праця людини. Оскільки людина землю не створювала, то і привласнити собі цю частину вартості не може.
Маркс також гадав, що крах капіталізму неминучий.
Його ідеї були настільки чіткі й логічні, настільки вписувалися в контекст нагальних проблем, що вплив Маркса складно переоцінити. Водночас будь-які ідеї, перетворюючись на ідеологію, стають небезпечними.
Так, про французьких «марксистів» 70-х років XIX століття він сам говорив з іронією: «Я точно знаю, що я не марксист».
І все-таки – чого Маркс не врахував? Чому побудоване на його ідеях суспільство не відбулося?
Насамперед він не взяв до уваги інші чинники – підприємницьку ініціативу і людську винахідливість. Часто сама ідея, ініціатива стають важливішими, ніж продукт. Проблема марксизму – у відсутності націленості на прогрес. Ми можемо оцінити фізичну працю, але як оцінити внесок геніальної ідеї, яка потім стала продуктом? У сучасному світі це ще очевидніше. Якщо ми віримо, що той чи той бренд символізує надійність, то готові заплатити за це додаткову ціну. Якщо втрачаємо віру, то і вартість падає. По суті, ми самі наділяємо продукт цінністю. Наша ірраціональна основа виявляється сильнішою за аналітичний підхід до визначення вартості. Маркс не міг припустити, що написи Sony або Toyota самі по собі можуть «продавати» техніку або автомобіль дорожче. Уявіть собі два однакових автомобіля. На їхнє виробництво витрачено однакову кількість праці. Але один в силу належності до відомого бренду коштує більше. Віддати цю додаткову вартість працівникам? Це буде несправедливо – одні за свою роботу отримають оплату вище, ніж інші за таку саму. Чи не віддавати їм, а віддати «творцям бренду»? Це не фізична робота, де є чіткий результат. Оцінити, хто саме і як саме впливає на цінність бренду, проблематично. А як оцінити внесок підприємця, який створив і реалізував ідею?